Розділ «Один: Мистецтво»

— Ти радий за неї, еге ж?

— Звісно,— сказав він.— Сподіваюся, у них усе вийде.

Карлотта стривожилася.

— Чи ти маєш причини сумніватися?

— Не зовсім.

— Тож у чому проблема?

— Та ні в чому.— Він помовчав.— Просто я завжди уявляв її з... Знаю, як це звучить, але... з кимось, схожим на мене.

— А він зовсім не такий як ти...

— Десь так.— Він торкнувся пальцями губ.— Немов вона відрікається від усього, що асоціюється зі мною.

— А що з тобою асоціюється?

— Бідність, мабуть. Невдача.

— Ой!

— Я ревную,— зізнався він.

— Подумай в іншому напрямку. Вона вважає тебе таким неперевершеним, що навіть і не сподівається знайти когось хоча б трохи на тебе схожого, тож і обрала чоловіка зовсім несхожого.

— Цікава інтерпретація.

— Я намагаюся,— сказала Карлотта.— Коли весілля?

— Вони ще не знають.

— Отак сьогодні все і відбувається. Заручаться, а тоді чекають, аж доки заводити дітей буде вже запізно. За наших днів було по-іншому. Ми дочекатися не могли, коли одружимося.

— Вони не можуть дочекатися, коли трахнуться.

— Будь ласка! Тебе послухати, так ми народилися в п’ятнадцятому сторіччі!