Розділ «Один: Мистецтво»

— Та він і не продавався.

— Ну от, бачите.— Сейворі облизав губи язиком.— Варто було назвати його «Кривава ніч».

— Прошу?

— Або «Криваві очі». Отаке продається. Бачите? Я його навіть і не читав, а за тридцять секунд придумав вам дві кращі назви.

— Вони не дуже підходять до книги.

— Ви нічого не тямите в цьому бізнесі,— глянув на нього Сейворі.

Глава дванадцята

 е звертай на нього уваги,— сказала Карлотта.— Люціанові подобається вдавати із себе більш важливого, ніж він є насправді. Білл працював з ним за звичкою, а може, через співчуття. Бог свідок, агенти йому більше не потрібні.— Вона помовчала.— Послухай тільки. Саме це люди і роблять, кажуть усе в теперішньому часі, так?

Пфефферкорн стиснув її руку.

— Дякую, що приїхав, Артуре.

— Звісно.

— Ти навіть гадки не маєш, як це важливо. Усі ці люди...— Вона махнула на юрбу, що розходилася.— Вони по-своєму милі, але це не наші друзі. Тобто друзі в якомусь сенсі, але, розумієш, це Лос-Анджелес.

Пфефферкорн кивнув.

— Мені відомо, що вони про мене кажуть,— продовжила вона.— Вважають, що я недостатньо сумна.

— Ой, заради Бога...

— Та вони не розуміють, що я вже кілька місяців його оплакую. Відчай не може тривати так довго. Це неприродно. Я знаю кілька вдів, які тільки і роблять, що ходять і б’ють себе в груди. В цьому є щось жахливо театральне. І дуже легко здогадатися, вони швиденько повертаються до тями, щойно отримують чек на спадок.

Пфефферкорн посміхнувся.

— Нехай думають, що хочуть,— сказала вона.— Це, тут... Це просто формальність. Це для інших. Справжній жах лише мій, він починається, тільки коли я лишаюся на самоті.

Вона тримала його під руку. Так вони і перетнули кладовище, розганяючи хмари мошок. Від пишної трави так і пашіло вогкістю, і Пфефферкорн послабив вузол краватки.

— Я очікувала, що мені не дозволять ховати порожню труну,— продовжила Карлотта.— Та всі поводилися дуже чемно. Вони винятково добрі, коли мають справу з тими, хто в жалобі.