Розділ 3

— Чому ти не став чародієм, Ґеральте? Тебе ніколи не вабило Мистецтво? Тільки будь щирим.

— Буду. Вабило.

— То чому ж ти не пішов за покликом зваблення?

— Вирішив, що розумніше керуватися голосом розуму.

— І що це значить?

— Роки роботи у відьмачому фахові привчили мене зважувати сили й наміри. Знаєш, Вільгефорце, я знав колись ґнома, який іще дитиною марив про те, щоб стати ельфом. Як вважаєш, став би він ним, якби пішов за покликом зваблення?

— Це мало бути порівнянням? Паралеллю? Якщо так, то аж ніяк неточна. Ґном не міг стати ельфом. Бо він не мав матері-ельфійки.

Ґеральт мовчав довго.

— Ото так, — сказав нарешті. — Я міг здогадатися. Ти трохи покопирсався у моїй біографії. Чи не скажеш мені, навіщо?

— Може, — легенько посміхнувся чародій, — мені мріється про картину з Галереї Слави? Ми двоє, за столом, а на мідній табличці напис: «Вільгефорц із Роґґевену укладає пакт із Ґеральтом із Рівії».

— Це було б алегорією, — сказав відьмак. — Із назвою: «Знання тріумфує над неуцтвом». Я волів би картину реалістичнішу, таку, що мала б назву: «Вільгефорц пояснює Ґеральту, про що йдеться».

Вільгефорц склав пальці обох рук на висоті губ.

— Це не очевидно?

— Ні.

— Ти забув? Картина, про яку мені мріється, висить у Галереї Слави, дивляться на неї майбутні покоління, які достеменно знають, про що йдеться, яку подію ілюструє малюнок. На полотні зображено Вільгефорца й Ґеральта, які домовляються і доходять порозуміння, внаслідок чого Ґеральт, слідуючи за покликом не якогось там потягу чи зваблення, але істинного покликання, вступає, нарешті, в ряди магів, поклавши край своєму попередньому, незначущому й позбавленому майбутнього існуванню.

— Подумати тільки, — сказав відьмак після довгої мовчанки. — Зовсім недавно я подумував, що вже нічого не може мене здивувати. Повір мені, Вільгефорце, я довго згадуватиму цей банкет і цю феєрію подій. І справді це варте картини. Назва: «Ґеральт полишає острів Танедд, тріскаючись від сміху».

— Я не зрозумів, — чародій легенько нахилився. — Я загубився у твоїй мальовничій відповіді, густо пронизаній вишуканими словами.

— Причини нерозуміння для мене зрозумілі. Ми занадто відрізняємося, аби порозумітися. Ти — можний маг Капітулу, який досяг єдності із Природою. Я — волоцюга, відьмак, мутант, який їздить по світу й за гроші прикінчує потвор…

— Мальовничість, — перебив чародій, — виявилася витісненою банальністю.

— Ми занадто відрізняємося, — Ґеральт не дав себе урвати. — А дрібний факт, що моя мати була — випадково — чародійкою, прибрати цю різницю не в силах. Але так, із цікавості: ким була твоя мати?