Розділ 3

Вони пішли далі. Шовк сукні Лідії ван Бредеворт шовковисто нашіптував, і в шепотінні тому була жахлива таємниця.

— А це? — Ґеральт затримався. — Що це за страшезна сцена?

— Мучеництво мага Радміра, з якого живцем здерли шкіру під час повстання Фальки. На тлі палаючого міста Мірта, який Фалька наказала пустити із димом.

— За що скоро із димом була пущена сама Фалька. На вогнищі.

— Це факт, знаний повсюдно, темерійські й реданські діти донині бавляться у спалення Фальки в канун Савіну. Повернімося, аби ти міг оглянути другий бік галереї… Бачу, ти хочеш про щось запитати. Слухаю.

— Роздумую я над хронологією. Зрозуміло, я знаю, як діють еліксири молодості, але спільна присутність на полотнах осіб живих і давно померлих…

— Іншими словами, тебе дивує, що на банкеті ти зустрів Гена Ґедимдейта й Тіссаю де Фрьес, але не було серед нас Беккера, Ангеси з Ґланвілля, Стаммельфорда чи Ніни Фьораванті?

— Ні. Я знаю, що ви не безсмертні…

— Що таке смерть? — перебив його Вільгефорц. — Як на тебе?

— Кінець.

— Кінець чого?

— Існування. Як мені здається, ми почали філософствувати.

— Природа не знає поняття філософії, Ґеральте з Рівії. Філософією звикли називати жалісні й смішні спроби розуміння Природи, які роблять люди. Філософією називають також і результат таких спроб. Це наче якби буряк роздумував над причинами й результатами свого існування, називаючи результат тих роздумів одвічним і таємничим Конфліктом Бульби й Бадилля, а дощ вважав за Нерозгадану Життєдайну Силу. Ми, чародії, не витрачаємо часу на розгадування, чим є Природа. Ми знаємо, чим вона є, бо ми й самі є Природою. Ти мене розумієш?

— Стараюся, але говори повільніше, прошу. Не забувай, ти розмовляєш із буряком.

— Чи ти задумувався колись, що сталося, коли Беккер змусив воду потекти зі скелі? Говориться дуже просто: Беккер опанував Силу. Змусив елемент підкоритися. Підпорядкував собі Природу, запанував над нею… Як ти ставишся до жінок, Ґеральте?

— Що?

Лідія ван Бредеворт розвернулася у шепотінні шовку, завмерла в очікуванні. Ґеральт побачив, що вона тримає під пахвою запаковану картину. Не мав поняття, звідки та картина взялася, ще мить тому Лідія не несла нічого. Амулет на його шиї легенько затремтів.

Вільгефорц посміхнувся.

— Я питав, — нагадав, — про твої погляди на взаємини між чоловіком і жінкою.

— Який погляд на ті взаємини?