Розділ 1

— Я аж ніяк того не виключаю, — серйозно сказав Кодрінгер. — Ти впакувався у паскудні проблеми, Ґеральте. Добре, що ти звернувся до мене, я умію витягати з проблем. У принципі, я вже тебе витягнув.

— Справді?

— Справді. — Адвокат приклав хусточку до губ і закашляв. — Бо, бач, колего, окрім чародія і, може, Нільфгарду, у пригоді цій є і третя сторона. Провідали мене, уяви собі, агенти таємних служб короля Фольтеста. Мали вони клопіт. Король наказав їм відшукати певну княжну, яка зникла. Коли виявилося, що це не так просто, агенти вирішили залучити до співпраці спеціаліста з непростих справ. Викладаючи проблему, доповіли спеціалісту, що про розшукувану княжну чимало може знати один відьмак. Може навіть знати, де та є.

— І що вчинив спеціаліст?

— Спочатку здивувався. Здивувало його, скажімо, що пойменованого відьмака не посаджено до ями, аби там традиційним способом довідатися про все, що він знає, і навіть багато про що з того, чого не знає, але вигадає, щоб задовольнити тих, хто розпитують. Агенти відповіли, що їхній шеф це заборонив. Відьмаки, пояснили вони, мають настільки вразливу нервову систему, що під впливом тортур відразу вмирають, чи ж, як образно вони висловилися, жилка в них у мозку лопається. У зв’язку із тим їм доручено за відьмаком слідкувати, але й це завдання виявилося не з легких. Спеціаліст похвалив агентів за розсудливість і наказав їм прийти через два тижні.

— Вони погодилися?

— Аякже! Тоді спеціаліст, який уже вважав тебе клієнтом, передав агентам неспростовні докази, що відьмак Ґеральт не мав, не має і не може мати нічого спільного із розшукуваною княжною. Бо спеціаліст знайшов безпосередніх свідків смерті княжни Цірілли, онуки королеви Каланте, дочки принцеси Паветти. Цірілла померла три роки тому в таборі біженців в Анґрені. Від дифтерії. Дитинка страшенно страждала перед смертю. Не повіриш, але темерські агенти мали сльози на очах, коли слухали звіт моїх безпосередніх свідків.

— Я також маю сльози на очах. Темерійські агенти, думаю, не могли чи не захотіли сплатити тобі більше двохсот п’ятдесяти крон?

— Твій сарказм ранить моє серце, відьмаче. Я витягнув тебе з проблем, а ти замість дякувати раниш моє серце.

— Дякую і вибачаюся. Навіщо кроль Фольтест наказав агентам розшукувати Цірі, Кодрінгере? Що їм наказали вчинити, коли її знайдуть?

— А ти настільки нетямущий? Убити, ясна річ. Її вважають претенденткою на трон Цінтри, а стосовно того трону існують інші плани.

— Це не тримається купи, Кодрінгере. Трон Цінтри згорів разом із королівським палацом, містом й усією країною. Зараз там править Нільфгард. Фольтест чудово про те знає, інші королі — також. Яким чином Цірі може претендувати на трон, якого немає?

— Ходімо, — Кодрінгер устав. — Спробуємо спільно знайти відповідь на те запитання. Принагідно дам тобі привід для довіри… Що тебе так цікавить у тому портреті, можу запитати?

— Він подірявлений, наче дятел його дзьобав кілька сезонів, — сказав Ґеральт, дивлячись на малюнок у золоченій рамі, що висів на стіні навпроти адвоката. — І те, що зображує він виняткового ідіота.

— Це мій небіжчик батько, — Кодрінгер трохи скривився. — Винятковий ідіот. Я повісив портрет тут, аби завжди мати його перед очима. Як пересторогу. Ходімо, відьмаче.

Вони вийшли в передпокій. Кіт, який лежав посередині килиму й зосереджено вилизував задню лапу, витягнуту під дивним кутом, при виді відьмака відразу чкурнув у темряву коридору.

— Чому коти так тебе не люблять, Ґеральте? Чи це має щось спільне із…

— Так, — відрізав він. — Має.

Панель червоного дерева на стіні відсунулася безшелесно, відкриваючи секретний прохід. Кодрінгер пішов першим. Панель, безсумнівно під магічним контролем, зачинилася за ними, але в темряві вони не опинилися. З глибин таємного коридору долинало світло.

У приміщенні наприкінці коридору було холодно й сухо, а в повітрі стояв важкий, задушливий запах куряви й свічок.