Розділ 1

— Надходять важкі часи, — сказала вона тихо. — Важкі й небезпечні. Надходить час змін. Прикро було б старіти з переконанням, що ти не вчинив нічого, щоб зміни, які надходять, стали змінами на краще. Правда?

Він погодився, кивнувши, відкашлявся.

— Йеннефер?

— Слухаю тебе, поете.

— Ті у хліву… Хотілося б знати, ким вони були, хто їх прислав. Ти забила обох, але ж ходять чутки, що ви вмієте витягати інформацію навіть із небіжчиків.

— А про те, що некромантія заборонена едиктом Капітулу, чутки не ходять? Заспокойся, Любистку. Ті горлорізи, напевне, й так знали небагато. Той, хто втік… Гм… З ним — інша справа.

— Ріенс. Він був чародієм, вірно?

— Так. Але не дуже вправним.

— А втім — втік від тебе. Я бачив, яким чином. Він телепортувався, чи не так? Чи це ні про що не свідчить?

— Вочевидь, свідчить. Про те, що хтось йому допоміг. Той Ріенс не мав ні достатньо часу, ні достатньо сил, аби відкрити овальний портал, підвішений у повітрі. Такий телепорт — це тобі не в кия дмухати. Зрозуміло, що хтось інший його відкрив. Хтось незрівнянно сильніший. Тому я боялася за ним гнатися, не знаючи, де опинюся. Але я послала услід за ним досить високу температуру. Потребуватиме чимало заклять і еліксирів проти опіків, але все одно на якийсь час буде позначений.

— Може, тебе зацікавить, що то був нільфгардець.

— Ти так вважаєш? — Йеннефер випросталася, швидким рухом вийняла з кишені ніж-метелик, крутнула в долоні. — Нільфгардські ножі зараз носить чимало осіб. Вони зручні й вигідні, можна їх сховати навіть за декольте…

— Не в ножі справа. Допитуючи мене, він вжив вираз «битва за Цінтру», «здобуття міста» чи якось так. Я ніколи не чув, аби хтось називав так ті події. Для нас це завжди була різанина. Цінтрійська різанина. Ніхто інакше не говорить.

Чародійка підняла долоню, глянула на нігті.

— Спритно, Любистку. Маєш чутливе вухо.

— Професійне викривлення.

— Цікаво, яку професію ти маєш на увазі? — посміхнулася вона грайливо. — Але дякую тобі за інформацію. Була цінною.

— Нехай це буде, — відповів він посмішкою, — мій внесок у зміни на краще. Скажи мені, Йеннефер, чому Нільфгард так цікавиться Ґеральтом і дівчинкою з Цінтри?

— Не пхай у те носа, — посерйознішала вона раптом. — Я говорила, що ти маєш забути, що коли-небудь чув про онуку Каланте.

— Авжеж, говорила. Але я не шукаю теми для балади.