Розділ «Меч призначення»

— Експедиція, — кивнув отой чорний, Левек.

— Ага. З язика в мене зняв. Тож, брате, рушай своєю дорогою, бо тут скоро має стати гаряче.

— Та-ак, — протягнув Левек, дивлячись на Цірі. — Небезпечно тут, особливо із дівчинкою. Мавки на таких дівчаток тільки й чекають. Що, мала? Мама вдома чекає?

Цірі, затремтівши, кивнула.

— Було б шкода, — продовжував чорний, не спускаючи з неї ока, — якби не дочекалася. Напевно, тоді погнала б до короля Венцлава й сказала б: ти дріадам поблажки робив, королю, й от, будь ласка, моя донька й мій чоловік — на твоїй совісті. Хтозна, може, Венцлав тоді б знову задумався про союз із Ервилом?

— Облиште, пане Левеку, — буркнув Юнґханс, а зморщене обличчя його зморщилося ще сильніше. — Нехай ідуть.

— Бувай, мала. — Левек простягнув руку й погладив Цірі по голові.

Цірі затрусилася, відсахнулася.

— Чого то ти? Боїшся?

— У тебе кров на руці, — тихо сказав відьмак.

— Ах... — Левек підняв долоню. — І справді. То їх кров. Купців. Перевіряв я, чи якийсь не вижив. Але, на жаль, мавки стріляють точно.

— Мавки? — відгукнулася тремтячим голосом Цірі, не реагуючи на потиск долоні відьмака. — Ох, шляхетний лицарю, помиляєшся. Не могли це бути дріади!

— Що ти там плескаєш, мала? — Бліді очі чорного звузилися.

Ґеральт кинув оком направо-наліво, оцінив.

— Це не могли бути дріади, пане лицарю, — повторила Цірі. — Це ж ясно!

— Га?

— Адже те дерево... Те дерево — зрубане! Сокирою! А дріади ніколи б не зрубали дерева, вірно?

— Вірно, — сказав Левек і подивився на косоокого. — Ох, яка мудра з тебе дівчинка! Занадто мудра.

Відьмак уже бачив його вузьку долоню в рукавичці, що, ніби чорний павук, повзла до руків’я кинджала. Хоча Левек не зводив погляду з Цірі, Ґеральт знав, що удар буде спрямовано на нього. Зачекав мить, доки Левек торкнеться зброї, а косоокий стримає подих.

Три рухи. Тільки три. Укрите срібними заклепками передпліччя гепнуло чорного в голову. Раніше, ніж він упав, відьмак уже стояв між Юнґхансом і косооким, а меч, із сичанням вискакуючи з піхов, завив у повітрі, розвалюючи скроню Бріка, гіганта в оббитому латунню каптані.