Розділ «Меч призначення»

— Ґеральте, ти тоді зажадав клятви від Каланте, від Паветти і її чоловіка. Клятву дотримано. Цірі є Несподіванкою. Призначення бажає...

— Щоб я забрав цю дитину й перетворив її на відьмака? Дівчинку? Глянь на мене, Мишовуре. Ти собі уявляєш мене як гоже дівчисько?

— До диявола відьмацтво, — занервував друїд. — Про що ти взагалі говориш? Що одне з іншим має спільного? Ні, Ґеральте, я бачу, що ти нічого не розумієш, тож мушу вдатися до простих слів. Слухай, будь-який дурень, у тому числі й ти, може зажадати клятви, може промовити обітниці, але через те він не стане незвичайним. Незвичайною є дитина. І незвичайним є зв’язок, який з’являється, коли дитина народжується. Ще ясніше? Та будь ласка, Ґеральте: з моменту народження Цірі стало вже неважливим, чого ти хочеш і що плануєш, також немає жодного значення, чого ти не хочеш і від чого відмовляєшся. Ти сам, холера ясна, стаєш неважливий! Не розумієш?

— Не кричи, розбудиш її. Наша Несподіванка спить. А коли прокинеться... Мишовуре, навіть із незвичайних речей можна... треба інколи відмовлятися.

— Адже ти знаєш, — друїд глянув на нього холодно, — що власної дитини ніколи не матимеш?

— Знаю.

— І відмовляєшся?

— Відмовляюся. Хіба мені не можна?

— Можна, — сказав Мишовур. — Аякже. Але ризиковано. Є таке старе прислів’я, яке говорить, що меч призначення...

— Має два леза, — закінчив Ґеральт. — Я чув.

— А, роби як знаєш. — Друїд відвернувся, сплюнув. — Подумати тільки, я готовий був ризикувати через тебе головою...

— Ти?

— Я. На відміну від тебе, я у призначення вірю. І знаю, як небезпечно гратися із двосічним мечем. Не грайся, Ґеральте. Скористайся із шансу, який у тебе є. Перетвори те, що пов’язує тебе із Цірі, на нормальний, здоровий зв’язок дитини й опікуна. Бо якщо ні... тоді той зв’язок може проявитися інакше. Страшніше. У спосіб негативний і деструктивний. Хочу я тебе від цього вберегти, і тебе, і її. А якби ти хотів її забрати, я не протидіяв би. Узяв би на себе ризик пояснювати Каланте, чому я так зробив.

— Звідки ти знаєш, що Цірі хотіла б зі мною піти? Зі старих пророцтв?

— Ні, — серйозно сказав Мишовур. — 3 того, що заснула вона тільки тоді, коли ти її пригорнув. З того, що вона бурмоче крізь сон твоє ім’я і шукає ручкою твоєї руки.

— Досить, — Ґеральт устав, — бо я розчулюся. Бувай, бороданю. Уклонися від мене Каланте. А щодо Цірі... Щось вигадай.

— Ти не зумієш втекти, Ґеральте.

— Від призначення? — Відьмак підтягнув попругу трофейного коня.

— Ні, — сказав друїд, дивлячись на сплячу дівчинку. — Від неї.

Відьмак кивнув, скочив у сідло. Мишовур сидів нерухомо, тицяючи паличкою у вогнище, що згасало.