Розділ «Меч призначення»

— Алея не знаю як!

— Так само як залізла, тільки навпаки.

— Я боюся! Я на самій верхівці!

— Злазь, кажу! Ми маємо поговорити, моя панно!

— Ніби про що?

— Навіщо, холера, ти туди залізла, замість того щоб тікати в ліс? Я втік би за тобою, не мусив би... А, зараза. Злазь!

— Я зробила, як кіт у казці! Як щось зроблю, так зараз — погано! Чому б то, хотіла б я знати?

— Я також, — сказав друїд, спішуючись, — хотів би це знати. І твоя бабця, королева Каланте, також хотіла б це знати. Давай, злазь, княжно.

З дерева посипалося листя і сухі гілки. Потім почувся різкий тріск порваної тканини, а тоді з’явилася і Цірі, яка з’їжджала по стовбуру. Замість каптура на кубраку мала мальовничі обривки.

— Дядько Мишовуре!

— Власною особою. — Друїд обійняв, пригорнув дівчинку.

— Тебе бабця прислала? Дядю? Вона дуже переймається?

— Не дуже, — посміхнувся Мишовур. — Занадто зайнята намочуванням різок. Шлях до Цінтри, Цірі, займе трохи часу. Присвяти його тому, щоб придумати пояснення своїм учинкам. Якщо хочеш скористатися моєю порадою, то має це бути дуже коротке і змістовне пояснення. Таке, яке можна проказати дуже, дуже швидко. Та й так мені здається, що закінчення доведеться прокричати, княжно. Дуже, дуже голосно.

Цірі болісно скривилася, наморщила носа, пирхнула стиха, а долоні її машинально поповзли до місця, що мало постраждати.

— Ходімо звідси, — сказав Ґеральт, оглядаючись. — Ходімо звідси, Мишовуре.

VIII

— Ні, — сказав друїд. — Каланте змінила плани, вже не бажає одруження Цірі з Кістріном. У неї свої причини. Я не повинен тобі додатково пояснювати, що після тієї паскудної авантюри із несправжнім нападом на купців король Ервил сильно втратив у моїх очах, а мої очі в королівстві чогось та варті. Ні, ми навіть не завертатимемо до Настроґа. Забираю малу просто в Цінтру. їдь із нами, Ґеральте.

— Навіщо? — Відьмак кинув погляд на Цірі, яка дрімала під деревом, укутана кожухом Мишовура.

— Ти добре знаєш навіщо. Ця дитина, Ґеральте, тобі призначена. Втретє, так, утретє схрещуються ваші шляхи. Переносно, ясна річ, особливо якщо йдеться про два попередні рази. Ти ж не називатимеш це випадковістю?

— Яка різниця, як я це назву. — Відьмак криво посміхнувся. — Не в назві справа, Мишовуре. Навіщо мені їхати до Цінтри? Я вже був у Цінтрі, уже схрещував, як ти це окреслив, шляхи. І що з того?