Розділ «Ясміна Реза Божество різанини»

АЛЕН: Було би незле, якби вони потеревенили.

АННЕТ: Алене, він мусить вибачитися! Має сказати, що йому шкода.

АЛЕН: Авжеж. Звісна річ.

ВЕРОНІК: А йому справді шкода?

АЛЕН: Він усвідомив свою провину. Він не тямив, які будуть наслідки. Йому одинадцять років.

ВЕРОНІК: Одинадцять — це вже не дитина.

МІШЕЛЬ: Але й не дорослий! Слухайте, ми ж вам нічого не запропонували! Кави, чаю? Веро, пиріг із фруктами ще є? Смакота, а не пиріг!

АЛЕН: Не відмовлюся від ристрето.

АННЕТ: А мені просто води.

МІШЕЛЬ (до Веронік, яка виходить): Люба, мені принеси еспресо, а ще — свій чудовий пиріг «клафуті»!

(Після паузи.) Я завжди кажу: ми — лише купа сирої глини, з якої треба щось виліпити. Можливо, справжньої форми купа прибере тільки наприкінці життя. Хто знає…

АННЕТ: О!..

МІШЕЛЬ: Маєте обов’язково спробувати фруктовий пиріг! Я не кажу, що він аж такий чудовий…

АННЕТ: Це вже точно.

АЛЕН: Чим ви крамуєте?

МІШЕЛЬ: Різним залізяччям. Замки, дверні ручки, труби. Також усім корисним для побуту — каструлями, пательнями…

АЛЕН: І як?

МІШЕЛЬ: Складно пригадати успішні роки. Ще коли я починав, було вельми сутужно. Добре вже, що маю можливість щоранку йти на роботу з портфелем і каталогом під пахвою. Ми ж не текстильники, від пори року не залежимо. Одначе горнятка для фуа-гра найкраще продаються у грудні!

АЛЕН: Ваша рація…

АННЕТ: Чому, побачивши, як закляк бідний хом’як, ви не забрали його до будинку?