Розділ «Ясміна Реза Божество різанини»

(Відривається від телефону.) Вибачте.

МІШЕЛЬ: Ви…

АЛЕН: Я адвокат.

АННЕТ: А ви?

МІШЕЛЬ: А я торгую побутовими приладами. Веронік — письменниця, працює на півставки у мистецько-історичній бібліотеці.

АННЕТ: Письменниця?

ВЕРОНІК: Я брала участь у колективній збірці праць про сабеїстів на основі розкопів, відновлених після припинення конфлікту між Ефіопією та Ерітреєю[1]. А в січні у мене виходить книжка про трагедію в Дарфурі[2].

АННЕТ: То ви спеціалізуєтесь на Африці?

ВЕРОНІК: Так, я цікавлюся цим континентом.

АННЕТ: Інші діти у вас є?

ВЕРОНІК: У Брюно є дев’ятирічна сестричка, Каміль… Яка не розмовляє з власним батьком, бо вночі він позбувся хом’яка.

АННЕТ: Ви позбулися хом’яка?

МІШЕЛЬ: Так, позбувся. Від нього вночі був страшенний гуркіт! Ці істоти сплять удень. Брюно скаржився — ніяк не міг звикнути до цих звуків. Чесно кажучи, я давно вже хотів позбутися хом’яка, і, врешті-решт, я сказав собі — годі! Тож я виніс його і поклав на вулиці. Я гадав, що ці тваринки полюбляють рівчаки, ринви — але ж ні, хом’як закляк! Дивні створіння — ні домашні, ні дикі, — не маю поняття, як вони живуть у природі! Посади хом’яка посеред галяви — він розгубиться. Я не знав, куди його подіти.

АННЕТ: Ви залишили його просто на вулиці?

ВЕРОНІК: Залишив. І намагався переконати Каміль, що хом’як утік. Але вона не повірила.

АЛЕН: А зранку тварини вже не було?

МІШЕЛЬ: Не було.

ВЕРОНІК: А ви ким працюєте?

АННЕТ: Я — радниця з оцінювання майна.

ВЕРОНІК: Чи можемо ми сподіватися… даруйте, що питаю про це так відверто… що Фердінанд вибачиться перед Брюно?