Розділ «Ясміна Реза Божество різанини»

ВЕРОНІК (виправляє): Схопивши… Парадокс у тім, що ми завжди вважали сквер Прапорщика Дюнана такою собі безпечною гаванню, на відміну від парку Монсурі.

МІШЕЛЬ: Саме так. Завжди кажемо: до парку Монсурі не можна, до скверу Прапорщика Дюнана — будь ласка!

ВЕРОНІК: Але це я так… У будь-якому разі ми дуже вам вдячні за те, що прийшли. Складно досягнути чогось квапливими рішеннями.

АННЕТ: Та ні, це ми вам дякуємо, ми!

ВЕРОНІК: Не думаю, що слід за щось дякувати. На щастя, існують навички співіснування!

АЛЕН: Що їх наші діти, здається, ще не набули. Тобто, я хотів сказати — наш син!

АННЕТ: Авжеж, саме наш син!.. А як бути з зубом, якщо нерв ушкоджено?..

ВЕРОНІК: Ми ще не знаємо. Записалися до лікаря. Здається, загрози для всього нерва немає.

МІШЕЛЬ: Там лише невеличка цятинка.

ВЕРОНІК: Саме так, цятинка. Частину нерва зачепило, а решту не ушкоджено. Але поки що нерв не умертвляють.

МІШЕЛЬ: Хочуть дати зубику шанс.

ВЕРОНІК: Це, принаймні, краще, ніж пломбування каналів.

АННЕТ: Авжеж…

ВЕРОНІК: Тож певний час за зубом стежитимуть, аби дати нервові час на відновлення.

МІШЕЛЬ: Хлопчині доведеться ходити з керамічною наліпкою на зубі.

ВЕРОНІК: Адже до вісімнадцяти років протезів на ставлять.

МІШЕЛЬ: Так, вона має рацію.

ВЕРОНІК: Постійні протези можна ставити лише тоді, коли процес росту зубів завершився.

АННЕТ: Звичайно… Сподіваюся… Сподіваюся, все буде гаразд.

ВЕРОНІК: Ми на це розраховуємо.