Розділ «Як Химір і Тор ходили на риболовлю»

Похитуючись, Тор звівся на ноги. Він скинув казан, поклав його на землю і засміявся.

— Чого ти смієшся? — запитав Тюр. — Їх же сотні.

Тор підйняв свій молот Мйольнір.

— Я не спіймав і не вбив змія, — пояснив він. — Принаймні цього разу. Але сотня велетнів — це непогана тому компенсація.

Методично й завзято Тор почав убивати гігантів пустелі одного за одним, поки земля не вкрилася чорно-червоними барвами їхньої крові. Тюр бився однією рукою, але бився відважно, тож того дня він прикінчив свою частку велетнів.

Коли всіх велетнів було вбито, Тор схилився до Скреготія, свого пораненого цапа, і допоміг йому підвестись. Той шкутильгав, і Тор послав свої прокльони Локі, бо саме з його вини цап став кульгавим.

Химіра серед вбитих не було, і це потішило Тюра — він не хотів зайвий раз засмучувати матір.

Тор приніс казан до Асґарда на зібрання богів.

Вони віднесли казан Егірові.

— Будь ласка, — сказав Тор. — Цього пивного казана вистачить на нас усіх.

Морський гігант зітхнув.

— Ви виконали те, що я просив, — відповів він. — Гаразд. Тепер у моїй залі кожної осені відбуватиметься бенкет для богів.

Він дотримав свого слова, і з того часу щороку восени, після збору врожаю, боги п’ють найліпший у світі ель у залі морського гіганта.