TextBook Фолькгаймер не рухається, наче зроблений із дерева. Вернер смикає його щосили, але він замалий, заслабкий — його запал зникає, щойно з’явившись.
— Годі, — звучить Фолькгаймерів голос із темряви. — Нічого з цього не вийде.
Вернер сідає на підлогу. Десь у руїнах над ними нявчать коти. Голодні. Як і він. Як і Фолькгаймер.
Один із хлопців із Шульпфорти якось розповів Вернерові про перегони в Нюрнберзі: океан транспарантів та прапорів, казав він, натовпи хлопців під ліхтарями, і сам фюрер на престолі за кілометр від глядачів, прожектори освітлюють колони в нього за спиною, атмосфера перенасичена важливістю, злістю й правильністю. Ганс Шильцер від цього шаленіє, Геріберт Помсель від цього шаленіє, кожен хлопець у Шульпфорті від цього шаленіє, і єдиною людиною у Вернеровому житті, здатною бачити крізь всю цю театральщину, виявилася його молодша сестра. Як? Як Юті вдавалося так багато розуміти про те, як влаштований світ? Тоді як він розумів так мало.
«Але чи можна було ручатися за те, що ми зараз не наштовхнемося на верхній шар торосів і не будемо розчавлені між двома поверхнями крижаних масивів?»
«Він тут. Він просто піді мною».
Зроби щось. Врятуй її.
Але Бог — це лише біле холодне око, півмісяць, що висить над димом і блимає, блимає, тоді як місто поволі перетворюється на пил.
Розділ 9 9 травня 1944 року
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Все те незриме світло» автора Ентоні Дорр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 8 9 серпня 1944 року“ на сторінці 8. Приємного читання.