РОЗДІЛ 26

– Збігається з тим, що під час запуску бачили ми.

– Наскільки все погано, командире? – спитав він.

– Ми можемо виправити курс перехоплення за допомогою маневрових двигунів «Гермеса». Але проблема в швидкості перехоплення.

– І велика та проблема?

– Сорок два метри на секунду.

– От лайно.

•••

– Гей, принаймні зараз із ним усе гаразд, – сказав Мартінез.

– Беку, – сказала Льюїс. – Я починаю задумуватися над тим, що ти говорив мені. Наскільки ти можеш розігнатися неприв’язаним?

– Вибач, командире, – сказав Бек. – Я вже порахував. Я розженуся не більш, як до двадцяти п’яти метрів на секунду. Навіть коли б я і зміг видати сорок два, мені знадобились би ще сорок два, щоб наздогнати «Гермес», коли я повертатимусь.

– Прийнято, – сказала Льюїс.

– Гей, – почувся в радіо голос Вотні. – Я дещо придумав.

– Щоб ти та не придумав, – сказала Льюїс. – Кажи.

– Я міг би пошукати щось гостре і проколоти дірку в рукавиці скафандра. Тоді я використав би струмінь повітря замість двигуна, щоб полетіти вам назустріч. Тяга була би прикладена до моєї руки, тож я досить легко міг би обирати напрямок руху.

– Звідки в його макітрі беруться такі ідеї? – устряв Мартінез.

– Гм, – сказала Льюїс. – А так можна розігнатися до сорока двох метрів на секунду?

– Гадки не маю, – сказав Вотні.

– Не бачу, як можна щось контролювати в такому випадку, – сказала Льюїс. – Ти просто проведеш нас очима, майже не контролюючи свій вектор тяги.

– Згоден, що це смертельно небезпечно, – сказав Вотні. – Але подумай ось над чим: я полечу, наче Залізна Людина.

– Нам потрібні ще ідеї, – сказала Льюїс.