РОЗДІЛ 12

Вотні мирно спав у своєму ліжку. Від якогось приємного сну на його обличчі з’явилась посмішка, і він тихенько крутнувся. Напередодні він здійснив три ПКД, на кожній з яких довелося важко попрацювати заради безпеки використання Дому. Тому він спав міцніше і краще, аніж будь-якої попередньої ночі за довгий час.

– Доброго ранку, екіпаж! – гукнула Льюїс. – Настав новий день! Сол 6! Дітки, всі ставайте в коло!

Вотні додав свій голос до загального хору стогонів.

– Ворушіться, – підганяла Льюїс, – не скигліть. Ви тут спите на сорок хвилин довше, аніж спали б на Землі.

Мартінез виліз із ліжка першим. Як військовий пілот, він легко підхопив флотський режим Льюїс.

– Доброго ранку, командире, – браво привітався він.

Йогансен сіла, але не поспішала рухатися далі, в суворий світ поза межами ковдри. Для неї, розробника програмного забезпечення, ранок ніколи не був улюбленою порою.

Фоґель повільно сповз із ліжка і перевірив годинник. Без жодного слова він одяг комбінезон і, як зміг, розгладив на ньому зборки. Він стиха зітхнув від сверблячого відчуття ще одного ранку без душа.

Вотні відвернувся до стіни, міцніше обійнявши подушку.

– Облиште мене, крикуни, – пробурмотів він.

– Беку! – гукнув Мартінез, термосячи лікаря екіпажу. – Прокинься і співай, друзяко!

– Так, зараз, – заспано сказав Бек.

Йогансен випала з ліжка і залишилася на підлозі.

Витягши подушку з рук Вотні, Льюїс промовила:

– Уставай, Вотні! Дядечко Сем заплатив сто тисяч доларів за кожну секунду нашого перебування тут.

– Зла тітка забрала подушку, – простогнав Вотні, не бажаючи розплющувати очі.

– На Землі я витягала з ліжок 90-кілограмових дядьків. Хочеш побачити, що я зможу зробити за 0,4g?

– Ні, не дуже, – сказав Вотні, сідаючи.

Пробудивши бійців, Льюїс сіла за панель зв’язку, щоб прочитати повідомлення від Г’юстона, що надійшли за ніч.