РОЗДІЛ 26

– Іонним двигунам просто не вистачить потужності, – відповів Фоґель.

– Можна ж придумати що-небудь, – сказала Льюїс. – Таке, щоб ми могли зробити. Що завгодно.

– Отримала сигнал його комп’ютера біонагляду, – сказала Йогансен. – Пульс п’ятдесят вісім, тиск дев’яносто вісім на шістдесят один.

– Непогано, – сказав Бек. – Тиск нижчий, ніж я хотів би, але він прожив вісімнадцять місяців за марсіянської сили тяжіння, тож це не дивно.

– Час до перехоплення? – спитала Льюїс.

– Тридцять дві хвилини, – відповіла Йогансен.

•••

Блаженна непритомність змінилася туманним усвідомленням, а те обернулося дошкульною реальністю. Вотні розплющив очі й скривився від болю в грудях.

Від покриття лишилося небагато. Подерта матерія обрамлювала дірку, яку колись закривала. Так Вотні відкрився вид на Марс з орбіти. Покроплена кратерами поверхня червоної планети з вузенькою розмитою смужкою атмосфери над нею, здавалось, тяглася без кінця. Цю картину на власні очі бачили лиш вісімнадцять людей за всю історію.

– Поцілуй мене в сраку, – сказав Марк планеті під ним.

Він зморщився, простягнувши руку до органів управління. Тоді він спробував ще раз, цього разу повільніше. Йому вдалося увімкнути радіо.

– АПМ викликає «Гермес».

– Вотні?! – долинула відповідь.

– Так точно. Це ти, командире? – спитав Вотні.

– Так точно. В якому ти стані?

– Я на кораблі без панелі управління, – сказав він. – Додати до цього можна небагато.

– Як почуваєшся?

– У грудях болить. Мабуть, ребро зламав. А ви як?

– Намагаємося тебе дістати, – сказала Льюїс. – Запуск пройшов не ідеально.

– Ага, – сказав Вотні, виглядаючи з дірки в боці корабля назовні. – Покриття не втрималося на місці. Здається, порвалося на початковому етапі набору.