РОЗДІЛ 12

– Командире, – сказав Мартінез. – Повідомлення з Г’юстона. Нас офіційно згорнули. Буря напевне стане занадто сильною.

– Прийнято, – сказала Льюїс.

– Вони надіслали повідомлення чотири з половиною хвилини тому. На основі зображень із супутників дев’ятихвилинної давності.

– Зрозуміло, – сказала Льюїс. – Продовжуй готуватися до старту.

– Прийнято, – сказав Мартінез.

– Беку, – сказала Йогансен. – Я відкрила вихідні дані. Простий текст: BP 0, PR 0, TP 36,2. Це усе, що є.

– Прийнято, – похмуро сказав Бек. – Кров’яний тиск нуль, пульс нуль, температура нормальна.

В ефірі на мить запала тиша. Вони продовжували просуватися вперед, долаючи піщану бурю, сподіваючись на чудо.

– Температура нормальна? – спитала Льюїс із ноткою надії в голосі.

– Має минути якийсь час, поки… – Бек затнувся. – Поки тіло охолоне.

– Командире, – сказав Мартінез. – Нахил вже 10,5 градуса, а пориви штовхають до 11.

– Прийнято, – сказала Льюїс. – Готовий до запуску?

– Підтверджую, – відповів Мартінез. – Можу злітати в будь-яку мить.

– Якщо він перехилиться, ти зможеш злетіти, поки він не впав остаточно?

– Гм, – сказав Мартінез, який не очікував такого питання. – Так, мем. Я перейду на ручне керування і дам повний газ. Тоді вирівняюся носом догори й повернусь до запрограмованого режиму злету.

– Прийнято, – сказала Льюїс. – Усім іти на сигнал скафандру Мартінеза. Проходьте шлюз і готуйтесь до старту.

– А ви, командире? – спитав Бек.

– Я ще трохи пошукаю. Ворушіться. Мартінезе, якщо апарат почне перекидатися, злітай.

– Ви справді думаєте, що я вас покину? – спитав Мартінез.

– Я тобі щойно наказала це зробити, – відповіла Льюїс. – Ви троє, рушайте на борт.