Розділ «ПРИМАРИ ЗАМБУЛИ»

— Варвар хоче зламати двері, — усміхаючись, мовив Тотрасмек. — Що ж, хай силкується.

Забібі побачила, що потайні двері закриті неймовірно великим золотим засувом. Такий засув міг би витримати напад слона.

— Баал-птеоре, піди і впусти його, — наказав жрець. — Убий його біля вівтаря.

Величезний чоловік уклонився жерцю і вийшов, кинувши на дівчину байдужий погляд. Забібі підвелася, і її пересмикнуло від огиди, коли вона помітила, як Тотрасмек роздивляється її. Доля танцівниці — танцювати оголеною, і Забібі спокійно ставилася до цього. Проте погляд жерця викликав огиду.

— Знову ти тут, красуне, — промуркотав Тотрасмек, посміхаючись. — Яка несподівана радість! Мені здалося, минулий візит тобі не сподобався, а ти знову прийшла, моя повелителько.

Примусити почервоніти танцівницю Замбули практично неможливо. В очах Забібі спалахнули злі вогники, а голос її затремтів від шалу.

— Тлуста свиня! Ти знаєш, що я прийшла сюди не сама?

— Звичайно, — хихикнув Тотрасмек. — Ти приповзла сюди разом зі своїм дурнуватим варваром, аби перерізати мені горлянку. На щастя, я це знаю. Проте навіщо тобі життя бідного ченця?

— Ти сам знаєш! — крикнула вона, розуміючи, що прикидатися безглуздо.

— Отже твій коханець, — розсміявся жрець, — ковтнув моє зілля? Але ти ж сама мене про це просила! І я це зробив заради любові до тебе.

— Я просила ліки, які приспали б його на кілька годин, — гірко сказала Забібі. — А ти зробив його божевільним! Дурна я, що повірила тобі.

— А навіщо ти хотіла його приспати? — глузував жрець. — Ти хотіла вкрасти у нього каблучку з діамантом, яку він нікому не дає. Люди називають цю каблучку Зіркою Хоралу. Її викрали в королеви Офіру. Тепер королева готова заплатити за неї купу золота. Твій Алафдал знає чудовий секрет каблучки і ніколи не віддасть її тобі добровільно. За допомогою цієї каблучки, при правильному поводженні з нею, можна підкорити серце будь-якої особи протилежної статі. Ти побоювалася, що чарівники відкриють секрет і твій коханець забуде тебе. Ти хотіла відіслати каблучку королеві Офіру, яка вміє з нею поводитися! Ти хотіла використовувати королеву проти мене! Проте у тебе нічого не вийшло.

— Невже ця каблучка тобі так потрібна? — запитала Забібі.

— О, я все життя займаюся магією і розуміюся на подібних речах. Каблучка зробить мене непереможним. Рівних мені не знайдеться у всьому світі.

— Але ж тепер каблучка в тебе.

— У мене? На жаль, це не так.

— Знову брешеш! Каблучка була в нього на пальці, коли він вигнав мене на вулицю. А потім вона зникла. Твої люди стежили за будинком і вкрали Зірку Хоралу… Та й біс із нею! Поверни розум моєму коханому. Ти ж можеш!

— Можу, — підтвердив Тотрасмек, діставши з-під одягу невелику посудину із синього скла. — Тут сік золотого лотоса. Дай його випити Алафдалу, і до нього повернеться розум. Він навіть не буде нічого пам’ятати. Я буду милосердним, хоча ви обидва насміхалися наді мною і зневажали мене. А він постійно відкидав мої пропозиції. Та я буду добрий. Підійди й візьми посудину.

Тотрасмек увесь час дивився в очі дівчини, і від цього погляду в душі Забібі піднялася темна хвиля жаху. Але посудина з соком була так близько… Вона поволі наближалася, витягнувши руку, коли зненацька випадково поглянула вгору. З позолоченої стелі спускалися чотири посудини жовтувато-зеленого кольору. Одна з них мало не зачепила її. Посудини впали на підлогу, розбилися, утворивши квадрат, у центрі якого стояла Забібі. Дівчина скрикнула. Потім іще раз.

З-під скалок підіймалися голови чотирьох кобр. Одна одразу ж хитнулася до оголеної ноги дівчини. Танцівниця відскочила — і опинилась поряд з іншою коброю. І знову відстрибнула, подібно до блискавки, щоб не торкнутися жахливої лускатої голови.