Розділ «ПО ТОЙ БІК ЧОРНОЇ РІЧКИ»

— Спробуємо пробитися? — запитав Бальт.

Конан заперечно похитав головою. Він стояв, опустивши голову і заклавши руки за спину, сумний і задумливий.

— Форт не врятувати. На піктів найшло бойове безумство, і вони не відступлять, поки всі не загинуть. Але їх надто багато. Навіть якщо б нам вдалося пробитися, це б нічого не змінило. Ми загинули б поряд з Валанном, тільки й усього.

— Що ж нам робити?

— Треба сповістити колоністів. Ти розумієш, чому пікти не підпалюють форт стрілами? Вони не хочуть, аби полум’я сполошило людей на сході. Вони збираються узяти форт і рушити на схід, поки ніхто нічого не знає. Можливо, вони навіть розраховують переправитися через Громову і з ходу узяти Велітріум. В усякому разі вони знищать все живе між фортом і Громовою Річкою.

Захисників форту ми не попередили. Та бачу тепер, що це б і не допомогло. Надто мало сил і людей. Ще кілька нападів, і пікти будуть на стінах. Але ми можемо попередити тих, хто живе на шляху до Велітріуму. Уперед!

І вони пішли, чуючи позаду рев, який то посилювався, то затихав. Крики піктів. звучали з тією самою люттю.

Дорога на схід була відкрита.

— Тепер бігом! — кинув Конан.

Бальт зціпив зуби. До Велітріума було дев’ятнадцять миль, та добрих п’ять — до Струмка Скальпів, де починалися перші поселення. Аквилонцю здавалося, що він біжить і б’ється вже ціле століття.

Рубака біг попереду, обнюхуючи дорогу. Раптом пес глухо загарчав — це був перший почутий від Нього звук.

— Невже попереду пікти? — Конан опустився на коліно і почав розглядати дорогу. — Знати б, скільки їх. Певне, тільки група. Не дочекалися взяття форту і побігли вперед, щоб вирізати людей сплячими. Ну, біжімо!

Нарешті вони побачили попереду світло між деревами, і дике жорстоке завивання пронизало їм слух. Дорога тут робила поворот, і вони зрізали її крізь чагарник. За якусь мить їм відкрилася жахлива картина. На дорозі стояв віз із нехитрим добром. Він горів. Воли валялися з перерізаними горлянками. Неподалік лежали знівечені тіла чоловіка й жінки. П’ять піктів танцювали навколо, махаючи скривавленими сокирами.

Червоний туман заслав на мить очі юнака. Він підняв лук, прицілився в танцюючу фігуру, чорну на тлі вогню, і спустив тятиву. Грабіжник підскочив і впав мертвим зі стрілою в серці. А потім двоє білих воїнів і пес напали на розгублених піктів. Конана надихав дух боротьби і надто давня расова ненависть, Бальт же палав гнівом.

Першого пікта, що став у нього на дорозі, він зустрів убивчим ударом у розмальований лоб і, відкинувши падаюче тіло, кинувся на інших. Але стрибок аквилонця був запізнілим: Конан уже вбив одного з тих, кого наглянув для себе, другий же був пронизаний його мечем раніше, ніж юнак встиг підняти сокиру. Обернувшись до останнього пікта, Бальт побачив, що над його тілом стоїть пес Рубака і кров скрапує з його могутніх щелеп.

Бальт мовчки подивився на порубані тіла біля воза. Колоністи були молоді, вона — зовсім іще дівчинка. Завдяки випадку обличчя її не постраждало і навіть у момент болісної смерті залишилося вродливим. Зате тіло… Бальт насилу проковтнув слину, і все попливло у нього перед очима. Йому хотілося впасти на землю, ридати й гризти у відчаї траву.

— Ця парочка прямувала у форт, коли їх зустріли пікти, — сказав Конан, витираючи меч. — Хлопець, певне, хотів найнятися в солдати чи взяти ділянку у верхів’ї річки. Ось що буде з кожним чоловіком, жінкою чи дитиною по цей бік Громової Річки, якщо ми не поквапимося у Велітріум.

Коліна Бальта підкошувалися, коли він пішов за Конаном. Крок же кімерійця залишався широким і легким, немов у собаки, що біг поряд. Рубака вже не гарчав і не опускав голову. Дорога була вільна. Шум від річки був уже майже не чутний, але Бальт вірив, що форт ще тримається. Несподівано Конан із лайкою зупинився.

Він показав Бальту на колію, яка звертала на північ від дороги. Колія заросла кущами, але зараз вони були зламані або пригнуті. Щоб переконатися в цьому, Бальту знадобився дотик руки, Конан же, здавалося, бачив у темряві не гірше, ніж кішка. Далі широкий слід воза завертав просто в ліс.