Розділ «ЧЕРВОНОГОЛОВІ ЦВЯХИ»

І він заплакав. Очі його були сухі, але з грудей виривалися хрипкі ридання. Потім плач перейшов у тонкий пискливий сміх і, нарешті, в нестерпний вереск. Янат збожеволів.

Конан поклав руку йому на плече, і цей дотик немов би випустив безумство на волю. Янат завив і крутнувся на місці, намагаючись дістати Конана мечем. Кімерієць відбив удар, а Топал спробував схопити Яната за руку. Божевільний вислизнув із його рук і загнав меча в тіло товариша. Топал зі стогоном опустився на підлогу. Янат закрутився в божевільному танці, потім кинувся до полиць і почав рубати їх, скрегочучи зубами.

Конан підскочив до нього ззаду, бажаючи обеззброїти, але божевільний обернувся й, завиваючи, кинувся на нього. Побачивши, що з божевільним не упоратися, Конан поступився йому дорогою і ззаду завдав удару, перерубавши ключицю й груди. Нещасний упав мертвим біля своєї вмираючої жертви.

Конан схилився над Топалом і побачив, що той дихає востаннє. Не варто й намагатися зупинити кров, що цибеніла зі страшної рани.

— Погані твої справи, Топале, — буркнув Конан. — Чи не треба щось передати твоїм, га?

— Нагнися нижче, — прохрипів Топал, і Конан послухався, але… за секунду схопив його за руку: кинджал був спрямований просто йому в груди.

— Присягаюся Кромом! — сказав Конан. — І ти з’їхав з глузду?

— Так наказав Ольмек, — прошепотів поранений. — Чому — не знаю. Коли ми клали поранених у ліжка, він шепнув мені, щоб я убив тебе під час повернення в Текультлі…

І помер із ім’ям свого клану на вустах.

Конан дивився на нього, спантеличений. Чи вони всі тут з глузду з’їхали? Він знизав плечима й вийшов за бронзову браму, залишивши воїнів Текультлі під охороною сотень голів їхніх родичів.

По дорозі назад йому не потрібен був провідник. Інстинкт вів його безпомилково. Але рухався він обережно, уважно оглядаючи кожен темний куток. Варвар побоювався не духів убитих ксоталанкійців, а своїх недавніх союзників.

Він минув Велику залу й перейшов до кімнат на іншому боці, коли почув, що попереду хтось повзе, тяжко дихаючи й стогнучи. Потім він побачив чоловіка — той, справді, повз по пурпурних плитах, залишаючи за собою кривавий слід. Це був Техотль, і очі його вже застилала мла.

— Конане! — окликнув поранений. — Конане! Ольмек викрав дівчину із золотим волоссям!

— От чому він наказав Топалу заколоти мене, — зміркував Конан, стаючи на коліна біля вмираючого. — Цей Ольмек не такий вже божевільний, як здається на перший погляд!

Блукаючі пальці Техотля упилися в руку Конана. Він прожив життя в холодному, непривітному, страшному світі, і вдячне почуття до прибульців розбурхало в ньому іскру справжньої людяності, якої так не вистачало його родичам, що жили лише ненавистю й жорстокістю.

— Я хотів перешкодити цьому… — пухирці червоної піни лопалися на губах Техотля. — Але він ударив мене… Думав, що вбив… Але я поповз… О Сет, я довго повз у власній крові! Бережися, Конане! Ольмек може заманити тебе в пастку! Убий його! Це звір! Бери Валерію і втікай! Лісу не бійся. Ольмек і Таскела брехали, лякаючи драконами. Вони давно винищили один одного, залишився тільки найсильніший. А якщо ти його убив, то більше боятися нічого. Ольмек вважав його за бога, приносив йому людські жертви. Старих і дітей зв’язував і скидав зі стін. Поспішай! Ольмек потягнув Валерію…

Техотль помер, перш ніж голова його торкнулася підлоги.

Забувши про обережність, Конан швидко попрямував у Текультлі. На ходу він перераховував колишніх союзників. Двадцять один, рахуючи й Ольмека, залишився після бою в тронній залі. З того часу померли троє… Що ж, Конан був готовий зараз поодинці перебити весь клан.

Але інстинкт був сильнішим і велів узяти себе в руки. Він пригадав застереження Техотля щодо пастки. Цілком можливо, що князь поклопотався про це на випадок, якщо Топал не виконає наказу. А коли так, то чи варто повертатися тією ж дорогою?..

Конан подивився у вікно, за яким мерехтіли зірки. Вони ще не почали бліднути. Скільки подій за одну ніч!