Розділ «ЧЕРВОНОГОЛОВІ ЦВЯХИ»

— Говори, або я тобі виверну з суглоба руку!

Ясала звивалася від болю, але заперечно крутила головою.

— Тварюка! — Валерія шпурнула її на підлогу.

Страх і спомин про розлючений погляд Таскели збудили в ній тваринний інстинкт самозахисту. Люди в цьому місті були справжніми виродками. Проте Валерія відчувала за всім цим таємницю значно жахливішу; ніж звичайне збочення. Хвиля жаху й огиди охопила її при думці про це дивне місто. Мешканці його не були нормальними людьми, та й чи належали вони до людського роду? У будь-кого з них у погляді було безумство — в усіх, окрім Таскели. В її жорстоких і загадкових очах таїлося дещо страшніше.

Вона підвела голову й прислухалася. Зали Ксухотля наповнювала тиша справді мертвого міста. Очі жінки, що лежала на підлозі, зловісно виблискували. Панічний жах вигнав із суворої душі Валерії останні рештки жалості.

— Нащо ти хотіла отруїти мене? — прошипіла вона, схопивши служницю за волосся. — Це Таскела тебе послала?

Відповіді не було. Валерія вилаялася і дала їй два ляпаса. Ясала навіть не писнула.

— Чому ти не кричиш? — запитала розгнівана Валерія. — Боїшся, що почують? Хто почує? Таскела? Ольмек? Конан?

Ясала мовчала. Вона зіщулилась і дивилася на свою мучительку вбивчим поглядом василіска52. Валерія обернулась і зірвала жмут шнурів із найближчої завіси.

— Тварюка! — процідила вона крізь зуби. — Ось я зараз стягну з тебе все ганчір’я, прив’яжу до ліжка і шмагатиму доти, поки не зізнаєшся, хто тебе послав і навіщо!

Ясала навіть не намагалася чинити опір. Потім у кімнаті було чути тільки свист туго скручених шовкових шнурів, що врізалися в голе тіло. Ясала не могла рухатися, тіло її звивалося і здригалося в такт ударам. Вона тільки прикусила губу, і з неї потекла цівка крові. І знову — ані звуку.

Все нові й нові червоні смуги з’являлися на смаглявій шкірі Ясали. Валерія шмагала зі всієї сили, а рука її була загартована в битвах. І Ясала не витримала.

Вона тихо застогнала, і Валерія зупинила підняту руку, відкинувши з лоба пасмо золотого волосся.

— Ну що, тепер скажеш? — запитала вона. — Чи я маю згаяти на тебе цілу ніч?

— Зглянься! — прошепотіла жінка. — Я все скажу!

Валерія розрізала на ній мотузки і допомогла звестися, але служниця безсило опустилася на ложе. Все тіло її тремтіло.

— Дай вина! — заблагала вона і показала на золотий келих. — Дай мені напитися. Я зовсім знесиліла від болю. Зараз я тобі все розповім.

Валерія взяла келих. Ясала невпевнено звелася, щоб узяти його, піднесла до губ і зненацька вихлюпнула вміст просто в обличчя аквилонці. Валерія втратила рівновагу й відсахнулася, трусячи головою і протираючи кулаками очі від їдкої рідини. Немов у тумані побачила вона, що Ясала пробігла через кімнату, підняла засув, відчинила двері, оббиті міддю, і зникла в глибині коридору. Коли Валерія добігла до дверей, то побачила тільки порожню залу, в кінці якої зяяв чорний прохід. Звідти тягнуло цвіллю, і Валерія здригнулася — то були двері, які вели у катакомби.

Ясала шукала порятунку серед мертвяків.

Валерія підійшла д дверей і побачила кам’яні сходи, зникаючі в повному мороці. Хід цей, імовірно, вів просто в підземелля і не був пов’язаний з іншими поверхами. Її охопила дрож при думці про тисячі зітлілих у саванах мертвих тіл, що лежали там, унизу. Вона зовсім не збиралася спускатися наосліп кам’яними сходами, а Ясала, певне, там вільно орієнтувалася.