Розділ «Книга друга»

 — Принаймні це — засіб найм’якіший! — відповів Ульріх, роздратувавши кузину своїм іронічним тоном. — Я б навіть сказав, що він нікому ніколи не шкодить.

Діотима кинула на нього докірливий погляд і зробила йому знак, що Рахель у сусідній кімнаті може їх почути. Потім гучно промовила:

 — Та я кажу зовсім не про це!

І покликала покоївку, яка з’явилася з норовистим виглядом і з гіркими ревнощами вислухала наказ причинити двері з другого боку. Завдяки цьому інциденту в почуттях, однак, знов запанував лад; підохочена темрявою ілюзія, ніби вони вдвох здійснюють невеличку зраду, хоч ця зрада, так би мовити, й не має конкретної назви і в ній ніхто нікого не зраджував, — ілюзія ця при світлі розвіялась, і Ульріх поквапився нарешті перевести розмову на справи, які хотів устигнути ще обговорити.

 — Я ще не сказав вам, що складаю з себе обов’язки секретаря, — почав він.

Однак Діотима, як виявилося, про це знала й відповіла, що він має лишитись, бо інакше, мовляв, просто не можна.

 — Попереду роботи в нас і досі ще непочатий край, — благально промовила вона. — Потерпіть іще трішки, рішення скоро знайдеться! На поміч вам дадуть виконавчого секретаря.

Ульріх звернув увагу на оце непевне «дадуть» і побажав довідатися подробиці.

 — Арнгайм запропонував тимчасово передати вам свого секретаря.

 — Ні, дякую, — відповів Ульріх. — У мене таке враження, що з його боку це було б не зовсім альтруїстично!

Цієї хвилини Ульріх знову не проти був пояснити кузині простий зв’язок із нафтовими промислами, але вона навіть не завважила, скільки підозри пролунало в його відповіді, й спокійно вела далі:

 — А крім того, і мій чоловік виявив готовність виділити вам одного службовця зі свого відділу.

 — А чи влаштувало б це вас?

 — Сказати відверто, мені це було б не зовсім до душі, — висловилася Діотима цього разу прозоріше. — Тим більше, що великої потреби в цьому ми не відчуваємо. Ваш приятель, ґенерал, теж повідомив мені, що залюбки надав би у ваше розпорядження одного зі своїх підлеглих.

 — А Ляйнсдорф?

 — Ці три варіанти мені запропонували добровільно, тому я не мала підстав звертатися ще й до Ляйнсдорфа. Але він перед такою жертвою запевне не спинився б.

 — Зі мною панькаються! — Цими словами Ульріх узагальнив несподівану готовність Арнгайма, Туцці й Штурма в такий дешевий спосіб забезпечити собі певний контроль над усім, що відбувається в паралельній акції. — Та найрозумніше буде, мабуть, — узяти собі довірену людину вашого чоловіка.

 — Любий друже. — ще раз спробувала заперечити Діотима, хоч до пуття й не знала, що казати далі, й, мабуть, через це в неї вийшло щось дуже плутане. Вона знову звелася на лікоть і рішуче промовила: — Я відкидаю подружню зраду як надто грубе розв’язання сімейних конфліктів, я про це вам сказала! Але все ж таки: немає нічого тяжчого, ніж зв’язати свою долю з людиною, яку недосить кохаєш!

Це був найвищої мірою неприродний голос природи. Але Ульріх незворушно стояв на своєму.

 — Начальник відділу Туцці, поза всяким сумнівом, хотів би в такий спосіб здобути вплив на все, що ви робите в паралельній акції. Але ж цього домагаються й решта двоє! — пояснив він кузині. — Всі три вас кохають, і кожен мусить якось пов’язувати це зі своїми обов’язками. — Він просто дивом дивувався, що Діотима не розуміє ні мови фактів, ні мови коментарів до них, і, підводячись, щоб уже попрощатися, ще іронічніше завершив: -