Розділ «Лабіринт»

Чоловік був майже певен, що впізнав жіночий голос, але він не мав часу вгадувати, де і коли його чув, тому що двері вже відчинилися і перед його очима постала давно очікувана кімната.

Тримаючи рівний крок, три фігури поволі рушили вперед. Чоловік був на репетиціях цього дійства і знав, на що чекати, знав, чого вимагатимуть від нього, хоча й відчував слабкість у ногах. Після холодного коридору в кімнаті було спекотно й темно. За єдине джерело світла правили свічки в нішах і на самому вівтарі, відкидаючи на підлогу мерехтливі тіні.

У тілі неофіта нуртував адреналін, хоча він відчував дивну відокремленість від дійства. Коли за ним зачинилися двері, він аж підскочив.

Четверо найстарших учасників стояли з північного, південного, східного та західного боків кімнати. Новачок відчайдушно намагався звести очі й роздивитися краще, але змусив себе тримати голову опущеною і обличчя схованим, як його навчали.

Він відчував присутність двох лав новаків, що вишикувалися вздовж довгих стін прямокутної кімнати, по шість із кожного боку. Відчував тепло їхніх тіл, їхнє дихання, хоча ніхто навіть не рухався й не розмовляв.

Чоловік пам’ятав план розміщення з паперів, які йому дали, і, прямуючи до вівтаря у центрі кімнати, відчував погляди, спрямовані йому вслід. Йому було цікаво, чи знає він когось із тих людей. Членом товариства міг стати будь-хто — колега з роботи або навіть чиясь дружина. Він не втримався від легкої посмішки, дозволивши собі на хвильку пофантазувати про зміни, які відбудуться після того, як його приймуть до спільноти.

Раптово неофіт повернувся до дійсності, бо зашпортався та ледь не впав через камінь поклоніння біля підніжжя вівтаря. Кімната виявилася меншою, ніж він собі уявляв, затісною та здатною викликати клаустрофобію. Він сподівався, що відстань між дверима та каменем поклоніння буде довшою.

Ставши колінами на камінь, він одразу відчув чиєсь дихання поблизу себе. Його серце прискорено забилося, і коли він глянув долі, то побачив, що його суглоби побіліли. Спантеличений, він стиснув руки, але потім схаменувся й опустив їх уздовж тіла, як то мало бути. Невеличка западинка в центрі каменя тиснула на коліна, крім того крізь благеньку тканину чоловік відчував нестерпний холод. Він трішки посунувся, воліючи знайти зручніше місце. Неспокій допомагав неофітові зосередитися, і він був за це вдячний. Голова все ще йшла обертом, і йому було важко сконцентруватися й пригадати порядок дій, які мали відбутися, дарма що він час від часу подумки повертався до них. У кімнаті почав лунати дзвін. До його високого тоненького звуку приєднався низький спів; спочатку тихий, а потім дедалі голосніший, бо до нього долучалося все більше людей. Деякі слова відклалися в неофітовій голові: montanhas, гори; Noblesa, Шляхетство; libres, книги; graal, Грааль...

Із вівтаря зійшла жриця і попрямувала через кімнату. Чоловік навіть міг розрізнити її легкі кроки й уявляв, як її золотава одіж буде коливатися та погойдуватися в миготливому відблиску свічок. Це був саме той момент, на який він чекав.

«Je suis prêt», — повторює він пошепки. Тепер ці слова набули сенсу.

Жриця заклякла перед ним. Крізь п’янкий аромат ладану він відчував її парфуми, витончені та легкі. Коли вона нахилилася і взяла його руки, він завмер. Її наманікюрені пальці були холодними, та коли жриця поклала йому на долоню щось дрібне і кругле, а потім стулила його пальці в кулак, крізь його руку пройшов розряд електрики, подібний до жаги. Тепер понад усе на світі він волів би поглянути в її обличчя, але мусив тримати очі долу, як йому було наказано.

Четверо старших учасників залишили свої місця і приєдналися до жриці. Голову неофіта злегка відхилили назад, і йому до рота потекла густа, солодка рідина. Це було саме те, чого він очікував, тому й не опирався. Тепло розлилося його тілом, він підняв руки, і його компаньйони одягли на нього золотисту мантію. Ритуал був знайомий присутнім, але все-таки новак відчував їхню невпевненість.

Раптом йому здалося, ніби його шию скуто металевим кільцем, що здавлює горло. Чоловік схопився руками за горло, намагаючись вивільнитися. Він спробував покликати на допомогу, але не зміг вимовити ні слова. Високий тоненький голос дзвонів рознісся знову, наполегливий та тривалий. Неофіт отямився, його пронизав приступ нудоти. Він гадав, що от-от утратить свідомість, і для зручності затиснув предмет у руці так міцно, що нігті впилися у м’яку плоть його долоні. Різкий біль допоміг йому втриматися на ногах. Тепер новонавернений зрозумів, що руки на його плечах зовсім не допомагають йому, а навпаки, тягнуть донизу. На нього накотився наступний напад нудоти, і камінь, здавалося, вислизав з-під ніг.

Його очі закотилися вгору, і він не міг добре зосередитися. Проте побачив срібний ніж у руках жриці, хоча й гадки не мав, як він до неї потрапив. Чоловік спробував підвестись, але наркотик виявився надто сильним і вже відібрав йому сили. Він більше не міг контролювати свої руки і ноги.

Він намагався крикнути: «Non!»[5], але було вже запізно.

Спочатку він думав, що його вдарили тільки межи плечі, але згодом тупий ниючий біль почав пронизувати все його тіло. Щось тепле та в’язке потекло зі спини.

Його відпустили без попередження, і він зсунувся на підлогу, обм’якаючи, неначе ганчірна лялька. Він не відчував болю, вдарившись головою в землю, яка здалася дещо прохолодною і лагідною до його шкіри. Тепер увесь шум, сум’яття і страх почали поволі щезати. Одразу ж заплющивши очі, він чув лише голос жриці, який ніби линув здалеку.

«Une leçon. Pour tous»[6], — здається, сказала вона, хоча насправді це вже не важило.

Зберігаючи рештки свідомості, чоловік, звинувачений у розголошенні таємниці і приречений говорити, коли слід мовчати, все ще тримав щось у міцно стисненій руці, а коли його покинуло життя, з долоні випав на долівку маленький сірий диск, не більший за монету.

На одному його боці було зображено літери N V, а на іншому — лабіринт.