Розділ «Частина п’ята»

Холодний поблиск з’явився в його очах, коли він одним різким рухом поставив її на ноги. Тоді вхопив корсет і кинув їй.

— Одягайся. Я тебе зашнурую. Атож, я знаю, як це робиться. Ні, я не піду кликати Мамку, щоб допомогла тобі — ти ще візьмеш і замкнешся на ключ, такої боягузки, як ти, на це стане.

— Я не боягузка! — скрикнула вона, допечена до живого.— Я...

— Ой, тільки не треба мені знову твоєї байки про те, як ти вбила янкі й вистояла сама проти Шерманового війська. На додачу до всього, ти ще й боягузка. Якщо не заради себе, то вже заради Гарні ти таки підеш сьогодні на прийом. Ти не маєш права зовсім позбавити її шансів у житті. Одягай корсет, швидше.

Вона хапливо скинула халат і залишилася в самій сорочці. Якби він тільки глянув на неї в цю мить і побачив, як гарно вона виглядає, то, може, з його обличчя зійшов би цей страшнуватий вираз. Таж він не бачив її в сорочці вже бозна-скільки часу! Але він не глянув. Він стояв обличчям до шафи і швидко перебирав там сукні. Врешті зупинився на одній з них, новій ясно-зеленій з муару. Вона була з глибоким викотом спереду, а спідниця стягувалася складками на турнюрі, оздобленому великим букетом рожевих оксамитових троянд.

— Вдягни цю,— сказав він, кидаючи сукню на ліжко і підступаючи до Скарлет.— На сьогоднішній вечір ніякі скромні, як у статечної дами, сірі й бузкові кольори не підходять. Треба, щоб твій стяг гордо майорів на щоглі, бо інакше ти в три миги скапітулюєш. І побільше рум’ян. Я певний, що та жінка, яку фарисеї заскочили на перелюбстві, і вполовину не була така бліда, як ти. Повернися.

Він узяв обіруч шнурівку корсету й стягнув так міцно, аж Скарлет скрикнула, упокорена, принижена й збентежена таким нецеремонним його поводженням.

— Боляче, га? — Він уривчасто засміявся, але обличчя його вона не бачила.— Шкода, що шнурівка не на шиї в тебе.

У будинку Мелані яскраво світилися всі вікна, а музику чутно було далеко на вулицю. Коли їхня коляска зупинилась перед будинком, до них долинув збуджений гомін численних голосів. Гостей уже було повно. Вони юрмилися не тільки в домі, а й на веранді, а багато хто сидів на лавках у присмерку подвір’я, освітленому ліхтариками.

«Я не можу ввійти сюди... не можу,— думала Скарлет у колясці, стискаючи в руці зіжмакану хусточку.— Я не можу. І не хочу. Вискочу зараз і втечу світ за очі, хоч би й додому до Тари. Навіщо Рет приволік мене сюди? Як люди це сприймуть? Як Меллі поведеться? Який вигляд вона матиме? Ой, я не можу глянути їй в очі. Я втечу».

Немов прочитавши її думки, Рет так стиснув їй плече, що аж до синця,— стиснув брутально, як зовсім чужий чоловік.

— Зроду я не бачив боягузів серед ірландців. Де твоя преславна мужність?

— Рете, будь ласка, відпусти мене додому, я все поясню.

— В тебе буде ціла вічність на пояснення, але тільки одна ніч, щоб виступити жертвою на арені цирку. Висідай, моя люба, і я побачу, як накинуться на тебе леви. Висідай.

Вона ледве спромоглася пройти стежкою; рука, якою Рет тримав її попідруч, була тверда й міцна, мов граніт, і це додавало їй трохи духу. А й що — вона зможе постати перед ними всіма, і постане. Та хто вони такі, як не зграя нявкучих і пазуристих кішок, заздрісних до неї? Вона їм покаже. Їй начхати, що вони там думають. Ось тільки Мелані... тільки Мелані.

Вони вдвох піднялися на ганок, Рет розкланювався на всі боки з капелюхом у руці, голос його був тихий і стриманий. Музика урвалася саме, коли вони ввійшли в дім, і у збентеженій свідомості Скарлет здалося, що гул голосів знявся вгору, як гуркіт прибою, накотився на неї, а потім почав відступати, поволі стихаючи. Вони що, всі нападуться на неї? Та й нехай собі, дуже я їх боюся, до столиха! Вона підвела обличчя й усміхнулась, примруживши очі.

Та перше, ніж вона встигла обернутися й привітатись до тих, які стояли ближче до дверей, хтось почав протискатися крізь людський натовп. Запала якась дивна тиша, і серце у Скарлет завмерло. Люди розступилися, і показалась Мелані, швидко ступаючи своїми дрібними ніжками, аби першою зустріти Скарлет біля дверей. Вузькі плечі Мелані були випростані, а маленькі щелепи обурено стиснуті,— не дай Боже, хтось інший раніше заговорить до її найдостойнішої гості! Вона підступила до Скарлет і обняла її за стан.

— Яка чарівна сукня, дорогенька моя,— промовила вона чистим дзвінким голоском.— Тебе просто сам Господь послав! Індія не змогла сьогодні прийти й допомогти мені. Тож прийматимеш разом зі мною гостей, добре?

Розділ LIV

Опинившись у безпеці власної кімнати, Скарлет упала на ліжко, байдужа до своєї муарової сукні з її турнюром і трояндами. Якийсь час вона могла тільки лежати без руху й думати про те, як їй було стояти поміж Мелані й Ешлі і вітати гостей. Такий жах! Вона б радше знову стала перед лицем Шерманового війська, аніж виставлятися ще раз на це позорище. Трохи перегодом вона підвелася з ліжка і, знервовано снуючи по кімнаті, почала скидати з себе одну по одній одежини.