Розділ «Частина четверта»

Це зовсім не означає, ніби жінки не хотіли, щоб їхні чоловіки лишилися живі. Їх украй обурювало інше: що вони мають завдячувати порятунок своїх чоловіків такому типові, як Рет, та ще й мусять дотримуватись того негожого пояснення, яке він вигадав. Цілі місяці їм доводилося мовчки терпіти зневажливий сміх янкі — дами висловлювались у тому розумінні, що якби в Рета справді душа боліла за ку-клукс-клан, він придумав би, як пристойніше залагодити всю цю справу. Вони твердили, що він спеціально приплів сюди Кралю Вотлінг, аби зганьбити достойних городян. Отож нема чого дякувати йому за порятунок чоловіків або ж прощати його давніші гріхи.

Ці жінки, такі відкриті до чужого лиха, такі чулі до біди ближнього, такі витривалі у скруті, ставали невблаганними, як фурії, до кожного відступника, котрий порушив бодай найменший закон їхнього неписаного кодексу. Цей кодекс був простий: схиляння перед Конфедерацією, пошана до її ветеранів, вірність усталеним традиціям, гордощі в убозтві, щирі обійми для друзів і неубутня ненависть до янкі. А Скарлет і Рет, з погляду жіноцтва, зневажили всі до одного пункти цього кодексу.

Чоловіки, що їм життя врятував Рет, намагалися задля пристойності та й з почуття вдячності якось стримати своїх жінок, хоч і не дуже вдало. Від Рета й Скарлет ніхто не був у захваті й до оголошення про майбутній шлюб, але тоді бодай ставилися до них з формальною чемністю. А тепер навіть це стало неможливим. Новина про їхні заручини розкотилася містом як вибух, несподіваний і приголомшливий, і навіть найлагідніші з жінок пройнялись обуренням. Виходити заміж ледве як за рік після Френкової смерті, в якій вона ж сама й винна! Та ще й за цього Батлера, власника публічного дому, співучасника янкі й саквояжників у всіляких грабіжницьких махінаціях! Поодинці їх ще могли сяк-так терпіти, але безсоромна спілка Скарлет і Рета — це вже було понад усяку міру. Обоє вони підлі й ниці! Їх слід би вигнати з міста, та й годі!

Атланта, можливо, поблажливіше поставилася б до них двох, якби звістка про їхні заручини не з’явилася в той час, коли Ретові приятелі саквояжники й пристібаї зробилися ненависніші, ніж будь-коли, в очах шанованих городян. Повсюдна ненависть до янкі та їхніх прибічників досягла тоді найвищого рівня, бо щойно під натиском янкі впала остання твердиня Джорджії. Довготривала кампанія, що розпочалась, коли чотири роки перед тим Шерман посунув від Долтона на південь, нарешті завершилася цілковитою перемогою, і штат було упокорено остаточно.

Минуло три роки Реконструкції, які були трьома роками терору. Всі вважати, що становище таке погане, яке тільки може бути. Але тепер Джорджія виявила, що найгірша смуга Реконструкції тільки починається.

Протягом трьох років федеративний уряд силкувався нав’язати Джорджії чужі ідеї та чуже врядування, а що він мав до своїх послуг армію, то великою мірою досяг успіху в своїх замірах. Новий режим тримався тільки на багнетах. Штат був під владою янкі, однак лише скоряючись силі. Політичні провідники Джорджії і далі обстоювали право штату вирішувати власні справи у згоді з місцевими поглядами. Вони безнастанно чинили опір усім спробам зламати їм хребта і примусити їх визнати диктат Вашингтона, як закон штату.

Формально уряд Джорджії ніколи не капітулював, але боротьба його була безперспективна й приречена на поразку. В цій боротьбі не йшлося про перемогу: боротьба лише трохи відтягувала неминуче. Тепер уже в багатьох штатах неписьменні негри обіймали високі посади, а в законодавчих органах більшість належала неграм та саквояжникам. Проте Джорджія завдяки своєму впертому опорові досі ще уникала такого цілковитого приниження. Майже всі ці три роки капітолій штату залишався під контролем білих і демократів. Але оскільки всім вершили війська янкі, урядовці штату могли хіба що протестувати й опиратись. Їхня влада мала номінальний характер, вона тільки й того, що була в руках джорджіанців. А тепер і ця остання цитадель упала.

Як ото чотири роки тому солдати Джонстона крок за кроком відходили від Долтона до Атланти, так і демократи Джорджії, починаючи з 65-го року, мусили здавати позицію за позицією. Влада федерального уряду над штатом і життям його мешканців поступово більшала. Насильство чинилося за насильством, щораз численніші військові розпорядження звужували сферу дії цивільних органів. Кінець кінцем Джорджія зійшла до рівня провінції, керованої військовими, і тоді вийшов наказ надати виборче право неграм, безвідносно до того, суперечить це законам штату чи ні.

Вибори губернатора відбулися за тиждень до оголошення заручин Скарлет і Рета. Демократи-південці висунули своїм кандидатом генерала Джона Б. Гордона, одного з найулюбленіших й найшанованіших громадян Джорджії. Протистояв йому кандидат від республіканців Буллек[20]. Вибори тривали не один день, а три. Негрів цілими ешелонами перевозили з містечка до містечка, і вони голосували дорогою в кожному населеному пункті. Буллек, ясна річ, переміг.

Якщо Шерманове завоювання Джорджії викликало гіркий осад у душах її мешканців, то завоювання місцевого капітолію саквояжниками, янкі та неграми викликало таку гіркоту, якої ще ніколи не зазнавав штат. Атланта і вся Джорджія аж вирували від люті.

А Рет Батлер же приятелював з ненависним Буллеком!

Скарлет, завжди байдужа до справ, що безпосередньо не зачіпали її особисто, ледве чи й помітила сам факт виборів. Рет не брав у них участі, а його стосунки з янкі лишалися такими, як і раніше. Але він усе-таки був пристібай та Буллеків приятель, і від цього нікуди було дітись. А Скарлет, вийшовши заміж за Рета, теж перейде до стану пристібаїв. Атланта тепер зовсім не збиралася бути толерантною чи вибачливою до когось там із ворожого табору, і коли розійшлася звістка про їхні заручини, в місті пригадали все лихе про цю пару й пустили в непам’ять усе добре.

Скарлет знала, як ця новина збурила Атланту, але не уявляла міри обурення городян, аж поки місіс Меррівезер, спонукувана своїм гуртком при церкві, взяла на себе клопіт поговорити з нею заради її ж таки добра.

— Оскільки дорога ваша матінка — небіжчиця, а міс Туп, як незаміжня, не має належного досвіду, щоб... е-е... одне слово, щоб порушувати таке питання, то я вважаю за свій обов’язок застерегти вас, Скарлет. Капітан Батлер не той чоловік, за якого може вийти заміж жінка з пристойної родини. Він...

— Але він урятував від шибениці дідка Меррівезера та й вашого небожа.

Місіс Меррівезер відкопилила губу. Тільки-но годину тому в неї була дратлива розмова зі старим. Той закинув, що їй, видно, наплювати на його шкуру, коли вона не відчуває вдячності до Рета Батлера, хоч він і пристібай та негідник.

— Цього фігля він утнув, аби всіх нас виставити на посміх перед янкі,— правила своєї місіс Меррівезер.— Ви, Скарлет, знаєте не гірш за мене, який з нього пройдисвіт. Він завжди ним був, але тепер зробився вже й зовсім неможливим. Таких, як він, порядні люди й на поріг до себе не пускають.

— Справді? Це дивно, місіс Меррівезер. Адже у вашій вітальні він частенько бував у роки війни. І подарував Мейбел білу атласну сукню на весілля, хіба ж ні? Чи це я щось переплутала?

— Під час війни все складається зовсім інакше, і пристойним людям доводиться спілкуватися з усякими типами, які... І робилося то задля нашої Благородної Справи, тож воно все виправдано. А от ви, як ви можете одружуватися з чоловіком, котрий не служив у війську й насміхався з тих, хто йшов воювати?

— Але ж він служив у війську, як і всі інші! Він воював вісім місяців. Брав участь в останній кампанії, бився під Франкліном, а в день капітуляції був з генералом Джонстоном.