Розділ «Частина четверта»

— Я цього не чула,— заявила місіс Меррівезер з явною недовірою.— Але ж його не поранено,— докинула вона невідпорний аргумент.

— Багатьох чоловіків не поранено.

— Кожного, хто бодай чогось вартий, поранено. Я не знаю жодного такого, що не був поранений.

Скарлет уже не могла стриматись.

— Тоді, мабуть, усі чоловіки, яких ви знаєте, такі дурні, що не вміють вчасно сховатися від зливи... або від граду куль. Я ось вам що скажу, місіс Меррівезер, і можете переказати це своїм кумасям, які встряють не у своє діло. Я збираюся вийти заміж за капітана Батлера, і від свого наміру не відступилася б, навіть довідавшись, що він воював на боці янкі.

Коли ця достойна матрона виходила з дому, то навіть капелюшок її тіпався з люті, і Скарлет розуміла, що тепер в особі місіс Меррівезер вона має замість докірливої приятельки відвертого ворога. Але їй було байдужісінько. Хоч би що та сказала чи зробила, це не могло допекти Скарлет. Та й взагалі будь-чиї слова її не обходили, за винятком того, що могла сказати Мамка.

Скарлет спокійно сприйняла непритомність Туп, коли стара дізналася про заручини, і не втратила самовладання, побачивши, як на цю звістку раптом постарів Ешлі — бажаючи їй щастя, він силувався не зустрітися з нею поглядом. Вона глузливо осміхнулась, хоча й відчула деяке роздратування, одержавши листи від тіток Полін та Юлейлії з Чарлстона: нажахані новиною, вони обидві рішуче висловилися проти цього шлюбу, який, мовляв, не тільки підірве її, Скарлет, становище у товаристві, а й підважить їхнє також. А на слова занепокоєної Мелані просто засміялася, коли та щиро зауважила їй: «Звісно, капітан Батлер далеко кращий, ніж багато хто про нього думає, він так розумно й благородно повівся, рятуючи Ешлі. Та й зрештою, він же воював за Конфедерацію. Але, Скарлет, чи не краще було б тобі не поспішати з одруженням?»

Ні, хто б там і що не казав, їй було байдуже, за винятком того, що могла сказати Мамка. Саме Мамчині слова найдужче роздратували її і вразили.

— Я бачила, як ви робили всякі такі речі, що засмутили б міс Еллен, коли б вона про них знала. І мені було дуже прикро на те все дивитись. Але оце вже й зовсім засмучує. Вийти заміж за поганця! Атож, поганця! І не кажіть мені, що він доброго роду. Це нічо’ не значить. Поганці бувають і з родовитих, і з голоти, а він і є поганець! Еге ж, міс Скарлет, я бачила, як ви одбили місте’ Чарлза у міс Душки, хоч він вас зовсім не цікавив. І бачила, як ви вкрали місте’ Френка у власної сестри. І не озивалась ні словом, коли бачила всякі такі речі, що ви робили — як продавали погану деревину за добру, як обмовляли інших жентменів, що торгують лісом, як роз’їжджали сама-одна, на спокусу вільним неграм, як довели місте’ Френка до загибелі, як тримали надголодь бідних в’язнів, аж вони висхли на скелети. Я не озивалась ані словом, хоч міс Еллен у землі обітованій могла б сказати мені: «Мамко, Мамко! Не глядиш ти моєї дитини як слід!» Еге ж, мем, усе те я терпіла, але цього вже не стерплю, міс Скарлет. Ви не можете вийти за такого поганця. І не вийдете, поки я жива.

— Я вийду за того, за кого схочу,— холодно відказала Скарлет.— Здається, ти забагато собі дозволяєш, Мамко.

— Бо й пора таки! Коли я не скажу вам цього, то хто скаже?

— Я вже думала над цим, Мамко, і вирішила, що найкраще буде, як ти вернешся до Тари. Я дам тобі трохи грошей і...

Мамка випросталася, сповнена власної гідності.

— Я вільна, міс Скарлет. Ви не можете мене кудись там послати, коли я цього не схочу. І як я вернуся до Тари, то хіба разом з вами. Я не покину дитяти міс Еллен, і ніщо у світі не вижене мене звідси. І не покину онуків міс Еллен, аби якийсь там поганець-вітчим узявся їх виховувати. Тут я живу і тут я лишусь!

— А я не дозволю тобі лишатись у мене в домі й негречно ставитись до капітана Батлера. Бо я виходжу за нього заміж, і більш тут нема про що балакати.

— Ні, тут є про що балакати,— звільна відказала Мамка, і її старечі вицвілі очі войовниче зблиснули.— Ті’ки я ніколи не думала говорити цього рідні міс Еллен. Але вже послухайте. Ви, міс Скарлет,— не хто, як мулиця у кінській збруї. Можна мулові натерти копита до блиску, і мідних цяцьок на збрую начепити, і шкіру вичистити, щоб аж переливалася, і запрягти у гарний повіз. Але мул усе ’дно буде мулом. І нікого він не ошука. Оце так і ви. У вас шовкові сукні, й тартаки, й крамниця, й гроші, і показуєте ви на породистого коня, а все ’дно ви мул мулом. І нікого ви не ошукаєте, ані-ну. І оцей Батлер так само: він із доброго роду, і вигуляний, як біговий кінь, а все ’дно він мул у кінській збруї, як ото ви — мулиця.

Мамка кинула гострий погляд на свою господиню. А Скарлет, тремтячи від образи, і слова не могла із себе видушити.

— Коли ви кажете, що хочете вийти за нього заміж, то так і зробите, бо ви вперті, як і ваш тато. Але затямте собі, міс Скарлет, я вас не покину. Я лишуся тут і подивлюсь, що у вас із цим вийде.

І, не чекаючи на відповідь, Мамка обернулась і вийшла з кімнати, а голос її прозвучав так лиховісно, наче вона прорекла: «Стрінемось біля Філіпп» [21], тобто: ще побачимо, як буде.

Проводячи з Ретом медовий місяць у Новому Орлеані, Скарлет переказала йому слова Мамки. На подив і обурення Скарлет, він тільки засміявся, почувши про «мулів у кінській збруї».