Розділ «Частина четверта»

— Скажіть «Так»! — Уста його застигли над її устами, а очі були так близько, що здавались просто величезними, вони ніби заполонювали весь світ.— Скажіть: «Так», хай вам чорт! А ні, то...

Вона прошепотіла: «Так», ще й не встигши подумати — немовби він силоміць вирвав у неї це слово, і вона промовила його проти власної волі. Але тільки-но воно прозвучало, раптовий спокій огорнув її, запаморочення пройшло і навіть сп’яніння від бренді наче минулося. Вона дала слово вийти за нього заміж, хоч зовсім не мала наміру його давати. Вона ледве чи розуміла, як усе це сталось, та ні за чим не шкодувала. Тепер їй здавалося цілком природним, що вона сказала «Так» — немов це втрутилась якась надприродна сила і чиясь всевладна рука заопікувалась її долею, залагодила всі її клопоти.

Рет швидко перевів подих, поки вона промовляла те коротке слово, після чого нахилився, ніби хотів знов поцілувати її, а вона заплющила очі й відвела голову назад. Але напівдорозі він стримався, і Скарлет відчула деяке розчарування. Незвичайне це було почуття, коли її так цілували, і дуже збудливе.

З хвилину він сидів зовсім непорушно, голова Скарлет усе так само була схилена йому на плече, а тремтіння його рук, немов скоряючись команді, почало вщухати. Потім він ледь відсторонився від Скарлет і глянув на неї згори вниз. Вона розплющила очі й побачила, що той страшнуватий пломінь у нього на обличчі вже погас. Але витримати його погляд чомусь не могла, і поспішила збентежено відвести очі.

Коли він заговорив, голос його звучав дуже спокійно.

— Ви свідомо це сказали? Ви не хочете забрати своє слово назад?

— Ні.

— Це не тому, що я... скажімо так, вибив землю з-під ніг у вас своїм... гм-м... запалом?

Вона не знайшлася, що відповісти, як і не змогла глянути йому в очі. Він узяв її за підборіддя й підніс трохи голову.

— Колись я казав вам, що можу витримати все від вас, крім брехні. А тепер мені треба знати правду. Отож чому ви сказали: «Так»?

Вона все ще не знаходила слів на відповідь, але певною мірою вже взяла себе в руки: погляд її був так само скромно потуплений, а кутики уст розійшлися в легенькому усміху.

— Гляньте на мене. Це через мої гроші?

— Що ви, Рете! Як ви так можете!

— Підведіть погляд і не пробуйте замилювати мені очі. Я не Чарлз, не Френк і не якийсь там тюхтій з вашої округи, щоб мене можна було звабити кліпанням повік. Це через мої гроші?

— Ну... може, трохи й так.

— Тільки трохи?

Рет цим зовсім наче не образився. Він швидко перевів подих і зусиллям волі відігнав від себе сплеск емоцій, який викликали в ньому її слова, чого вона у своєму збентеженні не завважила.

— Ви ж розумієте, Рете, гроші ніколи не зайві,— безпорадно промовила Скарлет,— тим паче що Френк не дуже багато їх мені залишив, Бог свідок. І до того ж... ми з вами, Рете, розуміємо одне одного, чи не так? Та й ви єдиний з чоловіків, що може вислухати від жінки правду, тож мені приємно було б мати чоловіка, який не вважає мене дурною гускою і не сподівається, що я йому брехатиму... ну, і те... що ви мені подобаєтесь.

— Подобаюсь?

— Розумієте,— ледь вередливо мовила вона,— якби я сказала, що закохалась у вас по вуха, то це була б брехня, і головне — ви б знали, що це брехня.