Розділ «Частина четверта»

— Чи не маєте чвертака, пані? — озвався білий.— Я страшно голодний.

— Геть з дороги! — кинула Скарлет по змозі твердішим голосом.— Нема в мене грошей. Н-но!

Раптовим швидким рухом білий схопив коня за вуздечку.

— Стягуй її! — гукнув він негрові.— Гроші в неї, мабуть, за пазухою!

Те, що сталось далі, здалося Скарлет кошмарним сном: так швидко все діялося. Вона піднесла руку з пістолетом, але інстинкт стримав її від пострілу в білого, бо ж можна було ненароком поцілити коня. Та коли до брички підскочив негр з хижим вищиром на чорному обличчі, вона пальнула в нього. Влучним був постріл чи ні, вона так і не побачила, але вже за мить їй так стисли руку, аж хряснуло в зап’ястку й пістолет випав з долоні. Негр був уже поруч — так близько, що брудний сморід вдарив їй у ніздрі,— і почав стягувати її з брички. Вільною рукою вона несамовито боронилась і дряпала йому лице, а він лапою сягнув їй до горла, шарпнув корсета й роздер усе трохи не до пояса. І вже чорна рука шамотіла в неї між грудьми, а її пойняли такий жах і відраза, як ще зроду не було, і вона заверещала не своїм голосом.

— Заткай їй пельку! Тягни вниз! — гаркнув білий, і чорна долоня мацнула її по обличчю, затуляючи рота. Вона щосили куснула ту долоню й знову заверещала, і крізь свій вереск почула, як білий лайнувся, і здогадалася, що на темній дорозі з’явився хтось третій. Чорна долоня відпустила їй рота, й нападник відскочив геть, рятуючись від Здорованя Сема.

— Їдьте, міс Скарлет! — гукнув Сем, що зчепився з чорним бандюгою, а Скарлет, тремтячи й схлипуючи, вхопила віжки й батіг і огріла ними коня. Кінь рвонувся бігти, і вона відчула, як колеса проїхали по чомусь м’якому й пружному. Це серед дороги лежав білий, що його збив з ніг Сем.

Знетямлена від жаху, вона шмагала й шмагала коня, і той мчав таким чвалом, що бричку немилосердно гойдало з боку на бік. Хоч яка нажахана, Скарлет, однак, розчула тупіт ніг іззаду і вйокнула на коня щоб біг швидше. Якщо це чорне мавписько знов на неї накинеться, вона помре ще до того, як воно її схопить.

Ззаду почувся голос:

— Міс Скарлет! Стійте!

Не зупиняючи коня, все ще тремтячи, вона оглянулась і побачила, як за нею по дорозі біжить Здоровань Сем, розмірено орудуючи довгими ногами, наче поршнями. Коли Сем надбіг, вона натягнула віжки, і він гепнувся в бричку, тілищем своїм притиснувши її на крайчик сидіння. Патьоки поту й крові спливали у нього по обличчю, коли він, відхекуючись, видушив з себе:

— Вам нічо’ не зробили? Не скалічили?

Вона не могла навіть відповісти, але помітивши, як він зиркнув у її бік і зразу одвів погляд, збагнула, що це ж у неї все роздерто аж до пояса, і видно голі груди й корсет. Тремтячою рукою вона стягла докупи кінці розірваної блузки і, схиливши голову, зайшлася риданням.

— Дайте-но їх мені,— сказав Сем, беручи в неї з рук віжки.— Н-но, гайда, конячко!

Цвьохнув батіг, і переляканий кінь рвонув шаленим клусом, ризикуючи щомить звалити бричку в канаву.

— Маю надію, я не вбив цього чорно’ бабуїна. Але приглядатись не було коли,— мовив він, відсапуючись.— Та як він вам що заподіяв, міс Скарлет, я вернуся й доб’ю його.

— Ні... ні... швидше їдьмо,— тільки й схлипнула Скарлет.

Розділ XLV

Коли того вечора Френк відіслав її з тітонькою Туп і дітьми до Мелані, а сам кудись поїхав верхи з Ешлі, Скарлет насилу стримала себе від обурення й образи. Та як він міг саме сьогодні вибиратися на якісь там політичні сходини?! Теж мені — політичні сходини! І саме той вечір, коли на неї напали, коли з нею бозна-що могло статись! Який же він нечулий, який себелюбний! Та й взагалі він усе це сприйняв непрощенно спокійно — мовчки собі дивився, як Сем вносив її заплакану в дім, яка у неї була розпанахана до пояса сукня. І навіть жодного разу не смикнув себе за бороду, поки вона з плачем розповідала про свою пригоду. Він тільки й того, що запитав лагідно: «Любчику, тобі заподіяли шкоду... чи лише налякали?»

Гнів і сльози не давали їй змоги говорити, тож за неї відповів Сем — що вона просто злякалася.