Розділ «Частина четверта»

— Ну й дурні,— відказала Скарлет.— На все свій час. Коли я матиму досить грошей, то теж буду мила, всім на втіху. Така стану лагідна, що куди там. Тоді я зможу собі це дозволити.

— Зможете — але тоді вже не вийде. Викинутий за борт вантаж діставати назад нелегко, а якщо це й вдається, все одно він уже безнадійно зіпсований. І боюся, що коли ви знайдете за можливе втягти назад у човен викинуту честь, доброту й милосердя, виявиться, що у воді вони дуже змінилися і, на жаль, втратили свою красу й привабливість.

Він раптом підвівся і взяв капелюха.

— Ви вже йдете?

— Так. А ви не раді? Залишаю вас на самоті з рештками сумління.

Він помовчав і подивився на дитину, тоді простяг їй пальця, за який мала зразу й вхопилася.

— Френк, мабуть, трохи не лусне, так пишається?

— Та звісно.

— І, мабуть, уже снує плани на майбутнє для дочки?

— Та ви ж знаєте, які нерозсудливі чоловіки, коли йдеться про їхніх дітей.

— Ну тоді перекажіть йому...— почав Рет і примовк на хвильку, а на обличчі в нього з’явився якийсь дивний вираз.— Перекажіть, що коли він хоче, щоб ці його плани здійснилися, нехай частіше сидить вдома ввечері.

— Що ви цим хочете сказати?

— Тільки те, що сказав. Перекажіть йому, щоб сидів удома.

— Ой, який же ви підлий! Натякати на те, що бідний Френк...

— Ох-хо-хо, Боже милий! — Рет зайшовся розкотистим сміхом.— Я зовсім не мав на думці, що він бігає по жінках! Щоб Френк! О Боже милий!

І все ще сміючись, він рушив сходинками з ганку.

Розділ XLIV

Березневий день був вітряний і холодний, і Скарлет, їдучи Декейтерською дорогою на тартак до Джонні Геллегера, підтягла повстину аж під пахви. Самотні роз’їзди були тепер небезпечні, і вона це знала,— небезпечніші навіть, ніж раніше, бо негри вже зовсім відбилися від рук. Як Ешлі й передбачав, з біса дорого довелося розплачуватись за те, що законодавчі збори штату відмовилися ратифікувати оту поправку. Категорична відмова прозвучала як поличник знавіснілій Півночі, і відплата не забарилася. Північ затялася силою нав’язати штатові виборче право для негрів, отож Джорджію оголосили заколотницьким штатом і запровадили тут найсуворіший військовий стан. Статус штату як такого скасували, і Джорджія разом з Флоридою та Алабамою була перетворена на «Військову округу № 3» під командуванням федерального генерала.

Якщо й перед цим життя було непевне й небезпечне, то тепер воно стало удвічі тяжчим. Військові приписи, які здавалися дуже суворими торік, тепер сприймалися як щось вельми помірковане у порівнянні з новими приписами з-під руки генерала Попа. Майбутнє з перспективою переходу влади до негрів в очах білих виглядало темним та безнадійним, поразка й власна безпорадність робили їх пригніченими, як ніколи. Тоді як негри навпаки: вони почали усвідомлювати, що їхня вага тепер більшає, і, відчуваючи за собою підтримку війська янкі, трималися дедалі зухваліше. Ніхто не почувався перед ними в безпеці.

У ці неспокійні й страшні часи страх опосів і Скарлет, але він не позбавив її рішучості, і вона все так само роз’їжджала одна з Френковим пістолетом, застромленим за обшивку брички. У думках вона безперестану кляла законодавчі збори, що накликали на них ще більше лихо. Ну й що дала ця бравада, цей жест, який називають таким мужнім? Від того тільки погіршало.