Розділ «Частина четверта»

— Я не розумію, про що ви.

— Гадаю, що розумієте. В усякому разі, вигляд у вас дуже винуватої. Коли я зовсім недавно, прямуючи сюди, проїздив Плющевою вулицею, знаєте, хто озвався до мене з-за живоплоту? Місіс Ешлі Вілкс! Звичайно, я зупинився, і ми трохи погомоніли.

— Справді?

— Атож, і з великою приємністю. Вона каже, що давно хотіла довести до мого відома, як високо цінує мою мужність, адже я пішов воювати за Конфедерацію, коли тій уже лишалося три чисниці.

— Оце ще нісенітниця! Меллі — просто дурна. Вона ж мало не померла тієї ночі через ваш героїчний вчинок.

— Тоді, гадаю, вона дійшла б висновку, що помирає в ім’я доброї справи. А коли я спитав, що вона робить в Атланті, вона глянула на мене з подивом — як це я не знаю? — і сказала, що вони тепер тут живуть, бо ви з ласки своєї зробили містера Вілкса компаньйоном на одному своєму тартаку.

— Ну то й що? — тільки й запитала Скарлет.

— А те, що, позичаючи вам гроші на придбання тартака, я поставив певну умову, з якою ви погодились, а саме: що ці гроші не буде використано на Ешлі Вілкса.

— Ви ображаєте мене. Позичку я вам сплатила, тартак — це моя власність, і що я роблю з ним, нікого не обходить.

— А скажіть, будьте ласкаві, звідки ви дістали гроші, щоб повернути мені позичку?

— Та звісно — з продажу пиляного лісу.

— Але ж продавати його ви могли тільки завдяки тому, що позичив вам гроші для початку. Так слід розуміти ваші слова. Отож і виходить, що мої гроші пішли на підтримку Ешлі. Ви — жінка, яка не має і краплини честі, і якби ви не повернули мені позички, я з превеликою насолодою стягнув би її з вас, а якби ви не спромоглися заплатити, вашу маєтність продали б із Публічного торгу.

Він говорив це досить невимушено, але очі у нього гнівно виблискували.

Скарлет спробувала перевести бойові дії на ворожу територію.

— А чому ви так люто ненавидите Ешлі? Хтось би подумав, що ви ревнуєте до нього.

Ледь сказавши це, вона прикусила язика, злякавшись, що дозволила собі таке бовкнути, бо Рет відкинув голову назад і так розреготався, аж їй зробилося не по собі.

— То ви не тільки безчесна, а ще й самовпевнена,— сказав він.— Вам і досі здається, що ви перша красуня в окрузі, ге? Ви все ще думаєте, що ви найбільша лагоминка серед дівчат і що кожен чоловік, побачивши вас, мусить закохатись до нестями.

— І зовсім я цього не думаю! — запально скрикнула вона.— Просто я не розумію, чому ви так люто ненавидите Ешлі, і це єдине пояснення, яке спадає мені на думку.

— Ну то придумайте якесь інше, моя мила чарівнице, бо таке пояснення хибне. А щодо моєї ненависті до Ешлі... Я ані ненавиджу його, ані люблю. Власне, єдине моє почуття до нього й до таких, як він,— жалощі.

— Жалощі?