Розділ «Частина третя»

— Весь запас бавовни, на сто п’ятдесят тисяч доларів,— гірко мовила Скарлет.

— Подякуй долі, що хоч не будинок,— відрекла на те бабця, спершись підборіддям на тростину.— Бавовну через рік матимете з нового урожаю, а будинок не так легко новий поставити. Між іншим, ви вже почали збирати бавовну?

— Ні,— відповіла Скарлет,— та у нас майже всі кущі витолочили. Лишилось трохи на крайньому полі над струмком, там бавовни ледве на три паки набереться. Хоча й ту нема кому збирати, бо ж негри з плантації розбіглися.

— Ви тільки послухайте — нема кому збирати, бо негри розбіглися! — перекривила стара, ущипливо глянувши на Скарлет.— А чим не годяться для цього ваші біленькі ручки, панночко, і ваших сестричок?

— Мої? Щоб я збирала бавовну? — обурилася Скарлет, немов її намовляли на бозна-який гидкий злочин.— Щоб я працювала, як негритянка з плантації? Як біла голота? Як жінки Слеттері?

— Біла голота, чи ти ба! Ну ж і розпаніло та розманіжилось нинішнє жіноцтво! Дозвольте сказати вам, панночко, що коли я була дівчам і мій батько втратив геть усе до шеляга, я не гребувала ніякою чесною роботою, і на полі гарувала, аж поки батько знову розжився на гроші й купив трохи негрів. Я й грядки обробляла, і бавовну збирала, і тепер зумію це робити, якщо доведеться. Бо до того якраз і хилиться. Біла голота, ти ба!

— Але ж, мамусю! — вигукнула її невістка, благально дивлячись на Селлі та Скарлет, щоб ті якось допомогли їй угамувати стару леді.— То ж було бозна-коли, за інших зовсім часів, тепер усе змінилося.

— Коли йдеться про чесну роботу, часи ніколи не змінюються,— заявила гострозора стара леді, не піддаючись на вмовляння.— Мені соромно таке від вас чути, Скарлет,— послухала б ваша мама, коли ви оце кажете, що чесна робота перетворює порядних людей на білу голоту! «Коли Адам орав, а пряла Єва...»[32]

Аби перевести розмову на безпечнішу тему, Скарлет швиденько запитала:

— А що з Тарлтонами й Калвертами? Чи їх не спалили? Чи встигли вони втекти до Мейкона?

— До Тарлтонів янкі не дійшли, Тарлтони осторонь головної дороги, як і ми. Але у Калвертів були — забрали всю їхню худобу й птицю, і негрів теж заманили з собою...— почала Селлі.

Бабця урвала її:

— Х-ха! Наобіцяли чорнючкам шовкових суконь та золотих сережок — ось що вони зробили. Кетлін Калверт казала, що коли янкі від’їздили, то в декого сиділи за сідлом ці дурні негритянки. Чим-чим, а кольоровими немовлятами вони їх обдарують, хоч я не сказала б, що кров янкі так дуже поліпшить їхню породу.

— Ой мамусю!

— Не роби такої цнотливої міни, Джейн. Ми всі тут, здається, жінки заміжні. І Бог свідок, немовлята-мулатики нам не дивина.

— А чому не спалили Калвертів дім?

— Тому, що друга місіс Калверт і їхній управитель, Гілтон, мають північанський акцент,— відповіла Стара Господиня, яка називала колишню гувернантку незмінно «другою місіс Калверт», хоч перша Калвертова дружина померла ще двадцять років тому.

— «Ми всі рішучі прихильники Федерації»,— гугняво перекривила стара леді янківську манеру вимовляти слова.— Кетлін розповідала, що вони обоє присягалися й запевняли, ніби в роду Калвертів усі щирі янкі! І це тоді, коли містер Калверт загинув у дикій пущі! А Рейфорд воював під Геттісбергом, і Кейд у Вірджинії! Кетлін це страшенно вразило, як на неї, то краще б уже дім спалили, ніж таке чути. Кейд, казала вона, ошаліє зі злості, коли повернеться і про все дізнається. Оце так воно буває, як хтось бере собі жінку з-поміж янкі — бо ні гордощів у них, ні порядності, тільки за власну шкуру дбають... Але яким дивом, Скарлет, вашої садиби не спалили?

Скарлет помовчала з хвильку, перш ніж відповісти. Вона знала, що наступне запитання буде: «А як ся мають усі ваші? Як ваша матінка?» І розуміла, що не наважиться розповісти їм про смерть Еллен. Адже як тільки вона скаже про це або навіть лише подумає на очах у цих співчутливих жінок, то не стримає сліз і плакатиме доти, доки їй не зробиться погано. А вона не може собі попускати. Відколи Скарлет повернулася додому, вона ні разу не давала волі сльозам, бо розуміла, що тоді вся її старанно плекана мужність де б і ділася. Але, розгублено дивлячись на приязні обличчя сусідок, вона розуміла й те, що Фонтейни повік їй не вибачать, коли від них приховати смерть Еллен. І передусім бабця, яка більшість мешканців округи збувала зневажливим помахом кощавої своєї руки, а от до Еллен була незвичайно прихильна.

— То кажіть же,— мовила стара, втупивши у Скарлет проникливий погляд.— Чи ви, панночко, не знаєте, як це вийшло?