Розділ «Частина третя»

Незважаючи на ущипливі зауваги бабці Фонтейн, Скарлет не мала наміру власноруч збирати бавовну. Їй просто в голові не вкладалося, як це вона, панна з роду О’Гар, тепер повновладна господиня Тари, працюватиме в полі. Це звело б її до рівня недорадної місіс Слеттері з дочкою. Скарлет хотіла, щоб на плантації працювали негри, а вона та її сестри, оскільки ті вже видужують, поратимуться в домі. Але плани Скарлет зіткнулися з кастовим духом ще дужчим, ніж її власний. Порк, Мамка й Пріссі зчинили відчайдушний крик, коли зайшла мова про роботу в полі. Всі троє раз у раз повторювали, що їм, як хатнім неграм, працювати на плантації не личить. А Мамка особливо налягала на те, що вона ніколи навіть біля дому не працювала. Вона й народилася не в негритянській халупі, а в особняку у Робійярів, і виростала в спальні у Старої Господині, там і спала на сіннику за її ліжком. Тільки Ділсі нічого не сказала і так нищівно глянула на Пріссі, що та аж знітилась.

Скарлет знехтувала ці протести й послала їх усіх на бавовникову плантацію. Але Мамка й Порк працювали так забарно і так при цьому лементували, що врешті Скарлет відпровадила Мамку на кухню готувати їсти, а Порка до лісу ловити сильцем кролів та опосумів, і поза тим ще з вудочкою на річку рибалити. Збирати бавовну — це принижувало Поркову гідність, а от полювати й ловити рибу виявилось якраз по ньому.

Після цього Скарлет спробувала залучити до польових робіт своїх сестер та Мелані, але й з цим нічого не вийшло. Мелані ревно заходилася збирати бавовну, з годину вона старанно і вправно відпрацювала під спекотним сонцем, а тоді тихенько зомліла і далі мусила з тиждень лежати в ліжку. Сьюлін, затята й заплакана, вирішила й собі зомліти, але вмить схопилася на ноги, мов ошпарена кицька, коли Скарлет хлюпнула їй в обличчя водою з гарбузової бутлі. Врешті вона навідруб відмовилася від роботи.

— Я не працюватиму в полі, мов якась чорнючка! Ти не маєш права мене силувати. Що, коли хтось із наших друзів довідається? Що, коли... коли містер Кеннеді про це почує? Боже, якби мама тільки знала...

— Ще раз згадаєш маму, Сьюлін О’Гара, і я надаю тобі лящів! — закричала Скарлет.— Мама працювала більше, ніж будь-яка негритянка на плантації, і ти знаєш це, пані Гордійко!

— І зовсім ні! А коли й працювала, то не на полі. І ти не маєш права силувати мене. Я поскаржуся татові, і він звільнить мене від роботи.

— Не смій цими дурницями турбувати тата! — гримнула на неї Скарлет, в якій клекотіло обурення на сестру й страх за Джералда.

— Я допоможу тобі, сестричко,— лагідно озвалася Керрін. І обернулась до Скарлет: — Я попрацюю за Сью і за себе. Вона ще не одужала, і їй вадить спека.

— Дякую, маленя,— зраділа Скарлет, хоч у погляді її на меншу сестру промайнула заклопотаність. Задумливе личко Керрін, завжди як ніжно-рожевий цвіт у садку, що його розносить вітерець, досі давно вже втратило всю рожевість і лише делікатністю своїх рис нагадувало ту весняну кипінь. Прийшовши до пам’яті після хвороби й виявивши, що мати померла, що Скарлет перетворилася на мегеру, що світ увесь відмінився і на неї чекає лише нескінченна праця, Керрін стала мовчазною і якоюсь відстороненою. Вражлива натура її не могла пристосуватися до цих змін. Вона просто не здатна була збагнути того, що сталося, і снувала Тарою як сновида, старанно виконуючи загадану їй роботу. Вона виглядала на кволу, та й справді такою була, хоч до своїх обов’язків ставилася сумлінно, в усьому виявляючи покору й слухняність. У ті хвилини, коли вона була вільна від доручень Скарлет, пальці її перебирали чотки, а губи ворушилися в молитві за матір та Брента Тарлтона. Скарлет і на думку не спадало, що Керрін так глибоко вразила Брентова смерть і що туга її невиліковна. Керрін в очах Скарлет і досі була «малючкою», дитиною, якій далеко ще до справжніх романів.

Стоячи на сонці між рядами бавовникових кущів і відчуваючи, як їй ломить спину від нескінченних нахилянь, а руки шерхнуть від цих сухих коробочок, Скарлет шкодувала, що не має сестри, яка сполучала б у собі енергію й силу Сьюлін з погідністю Керрін. Бо Керрін працювала на бавовнику щиро й ретельно. Та коли минула година такої роботи, стало ясно, що це саме вона, а не Сьюлін, поки що заслаба для такої праці. Отож Скарлет відіслала додому й Керрін.

Тепер поміж довгих рядів на полі лишилися з нею тільки Ділсі та Пріссі. Дівча збирало бавовну лінькувато, раз у раз пристаючи й нарікаючи, що болять і ноги, і спина, й живіт, і що взагалі все тіло ломить, аж урешті мати схопила бавовникову хмизину й дала дочці хльости, від чого та розверещалася. Але працювати після цього стала трохи краще, тільки остерігалася підходити надто близько до матері.

А Ділсі працювала мовчки й невтомно, мов машина, і Скарлет, яка вже ледве розгинала спину й плече якої затерпло від важкої торби з бавовною, подумала, що ця Ділсі — справжня знахідка.

— Знаєш, Ділсі,— мовила Скарлет,— коли вернуться добрі часи, я не забуду, як ти повелася в ці дні. Ти просто молодчага.

Бронзове обличчя кряжистої Ділсі ані всміхнулося від похвали, ані зніяковіло, як то звичайно буває з неграми. Вона тільки незворушно обернулася до Скарлет і відказала з гідністю:

— Дякую, мем. Але місте’ Джералд і міс’ Еллен були такі добрі до мене. Місте’ Джералд купив мою Пріссі, щоб я не журилася за нею, і я це пам’ятаю. Я ж напівіндіанка, а індіанці не забувають тих, хто чинить їм добро. Мені прикро за мою Пріссі. Така вона лінтюга. Вдалася в свого батька-негра. А він страшний був легкобит.

Дарма що Скарлет майже ні від кого не дістала допомоги на збиранні бавовни й сама тяжко втомилася від цієї роботи, на душі в неї все-таки полегшало, коли врожай, нехай і повільно, почав переміщуватися з поля до хатин. Сам вигляд бавовнику надавав упевненості й обнадіював. Адже Тара розбагатіла на бавовні, та й весь Південь теж, а Скарлет була досить південкою, щоб вірити, що й Тара, і Південь знову відродяться завдяки цим червоним полям.

Звичайно, зібрала вона бавовни не аж так багато, але все ж це було щось. За неї вона добуде дещицю конфедератських грошей, що дозволить приберегти зелені банкноти та золото з гамана янкі на крайню потребу. Навесні вона спробує домогтися, щоб уряд Конфедерації відпустив додому Здорованя Сема та інших польових негрів, а якщо з цим не вийде, то на гроші янкі найме негрів у когось із сусідів. Навесні вона сіятиме й сіятиме... Вона насилу випросталася і, глянувши на побурілі по-осінньому поля, побачила немов навіч, як пробивається вгору міцна зелена прорість майбутнього врожаю на розлогих ланах.

Весна! Може, на весну війна вже скінчиться і повернуться давні добрі часи. Байдуже, чи переможе Конфедерація, чи зазнає поразки, але життя полегшає. Хоч би що там буде, а все краще, ніж без кінця стерегтися, щоб тебе не обідрала як не одна, то друга армія. Коли війна скінчиться, плантація даватиме непоганий прибуток. Аби тільки війна скінчилася! Тоді люди могли б засівати поля, маючи певність, що й урожай зберуть!

Тепер уже є надія. Війна не може тривати вічно. У Скарлет було трохи бавовни, вона мала харчі, мала коня і, хай небагато, але таких дорогих грошей. Так, найстрашніше вже минуло.

Розділ XXVII