Розділ «Частина третя»

Місіс Вайтінг, однак, як і багато інших дам, знайомих Скарлет, виїхала. Тітонька Туп, яка першою осудила Бувальця Джо за його тактику відступу, і валізи почала пакувати в числі перших. У неї дуже слабкі нерви, сказала вона, і гуркіт їй вадить. Від вибуху вона може зімліти й не встигне дістатись до погреба. Ні, вона зовсім не боїться. Її дитячий ротик спробував прибрати войовничого виразу, але це їй не вдалося. Вона вирішила поїхати до Мейкона й зупинитись там у своєї кузини, старенької місіс Бер, а дівчат забрати з собою.

Скарлет не хотіла виїздити до Мейкона. Хоч і як її страхали вибухи снарядів, вона воліла зоставатись в Атланті, а не їхати до цієї місіс Бер у Мейконі, яку ненавиділа всім серцем. Кілька років тому місіс Бер застукала Скарлет на одній вечірці у Вілксів, як вона цілувалася з її сином Віллі, і назвала Скарлет «вітрогонкою». «Ні,— заявила Скарлет тітоньці Туп.— Я вернуся додому в Тару, а з вами нехай їде Меллі».

Почувши це, Мелані злякалась і кинулася в плач. Тітонька Туп подалася шукати доктора Міда, а Мелані тим часом схопила Скарлет за руку й стала благати:

— Дорогенька, не їдь до Тари, не кидай мене! Мені самій буде так самотньо! Ой Скарлет, я просто помру, якщо тебе не буде поруч, коли настане пора. Так, так, я знаю, у мене є тітонька Туп, і вона така добра. Але ж кінець кінцем у неї ніколи не було дітей, і часом вона так діє мені на нерви, що хоч криком кричи. Не кидай мене, голубонько. Ти ж мені була як сестра, та й крім того,— вона усміхнулася крізь сльози,— ти ж обіцяла Ешлі подбати про мене. Він казав мені, що попросить тебе.

Скарлет вражено дивилась на Меллі. Як може Меллі так її любити, коли вона насилу стримується, щоб не показати всієї своєї зневаги до неї? Невже Меллі така дурна й не здогадується, що вона, Скарлет, потай кохає Ешлі? Адже вона сотні разів зраджувала себе в ці болісні місяці чекання звістки від нього. Але Мелані нічого не бачила. Мелані здатна бачити лише добре в тих людях, яких любить... А вона й справді обіцяла Ешлі доглянути Мелані. «Ой Ешлі, Ешлі! Ти, певне, загинув, тебе вже, мабуть, не один місяць нема серед живих. А моя обіцянка зв’язує мене по руках і ногах!»

— Що ж,— сказала вона шорстко.— Я обіцяла йому і не відмовляюся від свого слова. Але до Мейкона я не поїду, щоб жити з цією старою каргою Бер. Я б їй за п’ять хвилин видерла очі! Я вернуся додому до Тари й можу тебе забрати з собою. Мама дуже цьому зрадіє.

— Це було б чудово! Твоя мама така мила. Але ж тітонька просто не переживе, ти знаєш, якщо не буде біля мене, коли настане моя пора, а до Тари вона, мабуть, не погодиться їхати. Це занадто близько від фронту, і тітонька побоїться.

Прибіг захеканий доктор Мід — з наполоханого белькоту тітоньки Туп йому здалося, що у Мелані почались передчасні перейми, тож тепер він страшенно обурився, чом його без потреби відірвали від роботи. А коли дізнався про причину переполоху, заодно залагодив і цю справу.

— Вам, міс Меллі, ні в якому разі не можна їхати до Мейкона. Якщо ви поїдете, я ні за що не відповідаю. Поїзди переповнені, ходять нерегулярно, пасажирів будь-якої хвилини можуть висадити хоч би й серед лісу, якщо ешелон знадобиться для поранених, чи військ, чи амуніції. У вашому стані...

— Але якщо я поїду зі Скарлет до Тари...

— Я заявляю, що вам не можна нікуди їхати. До Тари йде той самий поїзд, що й до Мейкона, і умови поїздки ті самі. Крім того, ніхто не знає, де саме янкі зараз, вони можуть бути де завгодно. Ваш поїзд можуть навіть захопити. Але навіть якщо ви без пригод дістанетесь до Джонсборо, звідти ще п’ять миль труської дороги до Тари. Така подорож не для жінки у вашому стані. Та ще й те, що там на всю округу нема жодного лікаря, відколи доктор Фонтейн пішов до війська.

— Але там є повитухи...

— Я сказав: нема лікаря,— гостро повторив він, кидаючи мимоволі погляд на її тендітну постать.— Вам не можна нікуди їхати. Це може бути небезпечно. Ви ж, гадаю, не хочете народити дитину в поїзді або на бричці?

Від цієї суто професійної прямоти дами зніяковіло почервоніли й примовкли.

— Ви повинні лишатися тут, де я можу наглядати за вами, і повинні лежати в постелі. І щоб ніякої біганини сходами в погріб і назад, навіть якщо снаряд влетить у вікно. Врешті, тут не так і небезпечно. Ще трохи часу, і ми відіб’ємо янкі... Отож ви, міс Туп, вирушайте собі до Мейкона, а юні леді нехай залишаються тут.

— І без нічиєї опіки? — скрикнула та, вражена жахом.

— Вони вже заміжні жінки,— терпко відказав лікар.— Та й місіс Мід лише за два будинки звідси. А що місіс Меллі при надії, вони взагалі уникатимуть чоловічого товариства. Та Боже мій, міс Туп! Зараз війна, і не час думати про світські приписи. Нам треба думати про здоров’я міс Меллі.

Він рішучою ходою вийшов з кімнати, але на веранді затримався, поки підійшла Скарлет.

— Я говоритиму з вами без манівців, міс Скарлет,— почав він, поскубуючи сиву борідку.— Ви, здається, не позбавлені тверезого глузду, тож обійдемося без цих жіночих манірностей. Щоб я більше не чув ніяких розмов про від’їзд міс Меллі. Я не певен, чи вона витримає дорогу. Навіть за найсприятливіших умов пологи у неї будуть нелегкі — дуже вузький таз, як ви знаєте, тому доведеться, мабуть, накладати щипці, і я не хотів би полишати це на якусь темну повитуху-негритянку. Жінкам з її будовою взагалі не слід родити, але... Одне слово, спакуйте речі міс Туп і відправте її до Мейкона. Вона така наполохана, що тільки нервуватиме міс Меллі, а це їй може зашкодити. І ще одне, панночко.— Він пронизливо глянув на Скарлет.— Про ваш від’їзд додому щоб я теж більше не чув. Ви залишитеся з міс Меллі, доки не народиться дитина. Ви ж не боїтеся, гадаю?

— Я — ні! — відважно збрехала Скарлет.