Розділ «Частина друга»

— А тепер я вас попрошу покинути дім.

Він вийшов у темний хол і підняв капелюха, якого був скинув при вході.

— Побачимось у неділю за обідом,— мовив він наостанку, безгучно причиняючи за собою двері.

Скарлет встала о пів на шосту, ще поки челядники не прийшли з заднього двору готувати сніданок, і спустилася на перший поверх, де панувала суцільна тиша. Джералд уже прокинувся й сидів на канапі, затиснувши руками розпухлу голову, наче збирався роздушити її в долонях. Коли ввійшла дочка, він крадькома зиркнув на неї. Але очі йому так сильно боліли, аж він зойкнув.

— Доб’ранку!

— І ладно ж ти повівся, тат,— лютим пошептом почала Скарлет.— Прийшов додому глухої ночі й перебудив усіх сусідів гучним співом.

— Я співав?

— Співав! Горлав «Плач по Еммету» на весь голос.

— Ніч-чого не пам’ятаю.

— Зате сусіди запам’ятають до смертної години, і тітонька Дріботуп, і Мелані.

— Мати Божа! — застогнав Джералд, насилу проводячи набряклим язиком по пересохлих губах.— Тільки те й пам’ятаю, що ми сіли грати.

— Грати?

— Цей же лайдак Батлер похвалявся, що він найкращий покерист на весь...

— І скільки ти програв?

— Чого б це? Я виграв, де ж пак! Чарочка-друга мені завше помагає у грі.

— А глянь-но в гаманець.

Таким повільним рухом, наче це завдавало йому нестерпного болю, Джералд дістав з кишені гаманця й розгорнув. Там було порожньо, і очі у Джералда розширились у німому подиві.

— П’ять сотень доларів,— ознаймив він.— Це ж я мав дещо придбати для місіс О’Гари з товарів, доставлених крізь блокаду. А тепер навіть на дорогу додому не лишилося.

Поки Скарлет з обуренням дивилась на порожній гаманець, їй зблиснула одна думка і враз почала набирати конкретних обрисів.

— Тепер мені в цьому місті навіть голову буде соромно підвести,— почала вона.— Ти ж осоромив нас усіх.