Задача трьох тіл

    - За двадцять років діяльності бази ми не почули нічого.

    - Зрозуміло. Значить, з огляду на досвід "Червоного Берега" і SETI, ми можемо сказати, що всі наші зусилля довели лише одне: у всьому Всесвіті розумне життя існує тільки на Землі?

    Е зітхнула.

    - Ну... Певної відповіді на це питання ми, скоріше за все, не отримаємо ніколи. Але мій здоровий глузд, як і здоровий глузд усіх, хто працював на базі "Червоний Берег", підказує, що ви маєте рацію.

    - Шкода, що "Червоний Берег" був розформований. Раз вже побудували, могли б і продовжувати роботу. Адже яке грандіозне починання!

    - Процес закриття бази був поступовим. На початку вісімдесятих у нас провели велику реконструкцію. Зокрема, поновили комп'ютерний парк відділів передач і моніторингу; передавальну систему автоматизували, а моніторингу виділили два сучасних комп'ютери IBM на мікропроцесорах. Стало можливо обробляти набагато більший обсяг даних, кількість каналів стеження зросла до сорока тисяч.

    Але пізніше, коли стало ясно, з якими труднощами пов'язані пошуки позаземного розуму, керівництво втратило інтерес до "Червоного Берега". Спочатку базі знизили рейтинг безпеки, прийшовши до висновку, що надзвичайна секретність ні до чого. Охорону скоротили - від роти залишився лише взвод, а потім і зовсім п'ять чоловік. До того ж після реконструкції, хоча база і залишалася у веденні Другого артилерійського корпусу, науковими дослідженнями став розпоряджатися Інститут астрономії Китайської академії наук. Було впроваджено кілька дослідницьких проектів, які не мають нічого спільного ні з пошуком позаземних цивілізації, ні з військовими справами.

    - Я правильно розумію, що більшість ваших наукових відкриттів ви зробили саме в цей час?

    - На початковому етапі "Червоний Берег" займався не тільки пошуками позаземних цивілізацій, але і деякими дослідженнями в області радіоастрономії. На той момент це був найбільший радіотелескоп в країні. Пізніше, коли побудували інші радіоастрономічні обсерваторії, наша база повернулася до спостережень і аналізу сонячної активності. Заради цієї мети нас оснастили сонячним телескопом. Розроблена нами математична модель сонячної активності була в ті часи на передньому краї науки і отримала широке практичне застосування. "Червоний Берег" повернув суспільству хоча б частину витрачених на нього величезних коштів.

    Не можна не визнати, що в цьому була велика заслуга комісара Лея. Звичайно, він переслідував власні інтереси, розуміючи, що у нього як у політичного працівника при науковому підрозділі перспективи на майбутнє не дуже-то райдужні. Перш ніж вступити в армію, Лей вивчав астрофізику, і йому захотілося повернутися назад в науку. Усіма замовленнями на дослідження, не пов'язані з пошуками позаземного розуму, "Червоний Берег" зобов'язаний саме зусиллям комісара Лея.

    - Сумніваюся, щоб йому легко далося повернення до наукової діяльності після того, як він стільки часу пробув політпрацівником. До того ж вас тоді ще не реабілітували. Здається мені, все, чим Лей займався - це увічненням свого імені на ваших працях.

    Е посміхнулася прощаючою посмішкою.

    - Без Лея "Червоний Берег" помер би ще раніше. Після того, як база підпала під конверсію, військові залишили її, а у Академії наук не вистачало коштів на її утримання. Тому проект "Червоний Берег" закрили.

    Про своє повсякденне життя на Радарному Піку Е розповідала досить скупо, а Ван не хотів розпитувати. Через чотири роки після прибуття на базу вони з Ян Вейніном одружилися. Все сталося природно і спокійно, без драм. Пізніше в результаті нещасного випадку Лей і Ян загинули; дочка Е Веньцзе і Ян Вейнін, Ян Дун, народилася після смерті батька. Мати з дочкою виїхали з Радарного Піка тільки в середині вісімдесятих, коли базу остаточно розформували. Е повернулася в Ціньхуа, свою альма матер, і викладала там астрофізику до відходу на пенсію. Все це Ван знав від Ша Жуйшаня в Міюньскої радіоастрономічної обсерваторії.

    - Пошуки позаземного розуму - унікальна дисципліна. Вона має глибокий вплив на життєві погляди дослідника. - Е говорила співучо, немов розповідаючи дитині казку. - До світанку ночами я сиділа з навушниками і слухала неживий шум Всесвіту - ледь чутний, але безперервний, ще давніший, ніж самі зірки. Іноді мені здавалося, що він схожий на гул вічних вітрів Великого Хінгану. І тоді мене проймав озноб, а самотність відчувалася дуже глибоко...

    Іноді після нічної зміни я вдивлялася в зоряне небо, і воно уявлялося мені холодною блискучою пустелею, а я - заблукалою в ній дитиною... Я думала, що життя, швидше за все, лише випадковість в ряду інших випадковостей, якими наповнений Всесвіт. Космос - це порожній палац, а людство, ця комашка, - його єдиний мешканець. Через подібні думки душевний настрій в другій половині мого життя став суперечливим: то я вважала людське життя великою цінністю, і все в ньому було дуже важливо; то мені здавалося, що людство - бруд і ніщо в світі не має значення. Так протікали роки - в постійних метаннях, і не встигла я й оком змигнути, як підступила старість...

    Вану хотілося втішити цю літню жінку, яка присвятила життя самотньому, але великому почину, однак останні слова Е увергли його в той же сумний настрій, в який занурилася і вона. Він виявив, що йому нема чого сказати їй, крім:

    - Професор Е, одного разу ми з вами поїдемо на те місце, де стояла база "Червоний Берег"...

    Його співрозмовниця повільно похитала головою.

    - Куди мені, Сяо Ван! Старію, здоров'я вже не те. Я живу сьогоднішнім днем, не загадуючи на майбутнє.