Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Мені вже час іти, — сказав я. — А ще… містере Дарнелл… я був би вам дуже вдячний, якби ви не казали Арні, що я сюди приходив. Він… трохи болісно сприймає все, що стосується машини. Правду кажучи, це його батько просив подивитись, як у нього справи просуваються.

— Довелося йому трохи лайна вигребти на домашньому фронті, га? — повіки правого ока Дарнелла хитро зімкнулися, хоча до підморгування це не дотягувало. — Предки зжерли кілька фунтів проносного й поставали над ним, широко розставивши ноги?

— Ну таке, ви ж знаєте.

— Ще й як знаю, не сумнівайся, — одним спритним рухом він підвівся й поплескав мене долонею по спині, та так сильно, що я ледве на ногах утримався. Попри свистяче дихання й кашель, він був сильним. — Я б і так йому не сказав. — Він провів мене до дверей, не знімаючи руки з мого плеча, і це мене теж нервувало — і було трохи бридко.

— Мене ще от що турбує, — мовив він. — Я в цьому гаражі бачу сто тисяч машин за рік. Ну, може, не стільки багато, але ти ж розумієш, про що я. І я в них трохи тямлю. Знаєш, я міг би поклястися, що вже бачив цю тачку. Коли вона ще не була така вбита. Де він її взяв?

— Купив у чоловіка на ім’я Роланд Лебей, — відповів я, згадавши, як брат Лебея розповідав, що Лебей усе технічне обслуговування виконував сам у якомусь гаражі для мастаків. — Але цей чоловік уже помер.

Дарнелл зупинився, мов укопаний.

— Лебей? Роллі Лебей?

— Так, саме так.

— Військовий? У відставці?

— Так.

— Господи Ісусе, точно! Він її сюди привозив. Так регулярно, що годинник можна було звіряти, шість чи, може, вісім років, а потім приїздити перестав. Давно це було. А яке ж то було страшнюче мудило. Залий тому паразиту в горлянку окропу, то він кубиками льоду сцяв би. Ні з ким нормально поладнати не міг, — Дарнелл сильніше стиснув моє плече. — Твій друг Каннінґем у курсі, що Лебеєва жінка вкоротила собі віку в тій машині?

— Що? — удав я здивованого. Мені хотілося приховати від нього, що я дуже всім цим цікавився, та так, що після похорону розпитував Лебеєвого брата. Я боявся, що Дарнелл може переказати все Арні — разом з відомостями зі свого джерела.

Дарнелл розповів мені всю історію. Спершу донька, потім матуся.

— Ні, — сказав я, коли він закінчив. — Я більш ніж упевнений, що Арні про це не знає. Ви йому розкажете?

Знову погляд. Оцінювальний.

— А ти?

— Ні. Не бачу для цього причин.

— Тоді і я не буду. — Він відчинив двері, і після сигарного диму, що висів у конторі, мастке повітря гаража здалося мені мало не солодким. — Той сучий син Лебей, хай мені грець. Надіюся, він зараз проходить стройову підготовку в самому пеклі. — Кутики його рота на мить опустилися в злостивій гримасі, а потім він зиркнув на двадцятий бокс, у якому стояла Крістіна зі своєю старою поіржавілою фарбою, новою радіоантеною й половиною решітки.

— То ця сука знов тут, — сказав він і скоса зиркнув на мене. — Що ж, як-то кажуть, скільки бур’ян не зрубуй, а однаково виросте.