Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

Я видав ледь чутний смішок. То був непевний звук, і один з чоловіків, які натягували дах на пікап, глянув на мене якось дивно й щось сказав своєму приятелеві. То був непевний звук, але, може, кращий, ніж якби його не було зовсім. Авжеж, в усьому було винне світло, тільки воно. Уперше я машину побачив у сяйві сонця, що сідало за заході, — воно заливало пошкоджене вітрове скло; а вдруге я її угледів у півмороку Лебеєвого гаража. А тепер я дивився на неї під сяйвом тих прикріплених до високої стелі трубок денного світла. Три різні види світла, і все воно злилося в одну оптичну ілюзію.

Та все одно я хотів зазирнути під капот. Тепер ще більше, ніж до того.

Я обійшов машину з водійського боку й смикнув за дверцята. Вони не відчинилися. Замкнено. Ну звісно, усі чотири кнопки блокування дверей були опущені, Арні б не залишив її відчиненою тут, де будь-хто може залізти всередину й покопирсатися. Нехай Реппертона вже не було, але біологічний вид Козлинус був незнищенний, як бур’ян. Я знову засміявся — дурний старий Денніс — але цього разу мій сміх прозвучав ще пронизливіше й непевніше. Я вже почувався трохи одурманеним, як ото вранці після того, коли забагато викурив увечері травки.

Так, замкнути дверцята «фурії» було дуже природним вчинком. От тільки, коли я обходив машину вперше, мені здалося, що всі кнопки блокування дверцят було піднято.

Я знову повільно позадкував, роздивляючись машину. Вона досі була майже такою самою, як і раніше, іржавою купою брухту. Ні про що зокрема я не думав — у цьому я досить упевнений — хіба що десь на споді тліла невиразна думка про те, що вона ніби знала про мій намір залізти всередину й підняти капот.

А оскільки вона не хотіла, щоб я це зробив, то сама замкнула свої двері?

Думка була дуже кумедна. Така кумедна, що я знову розсміявся (на мене стали кидати погляди й інші люди, так, як зазвичай зиркають на тих, хто раптом без причини сміється, коли поряд з ними нікого нема).

На моє плече опустилася велика рука й розвернула мене. То був Дарнелл, і з кутика рота в нього стирчав недопалок сигари. Її кінець був мокрий і досить бридкий на вигляд. На носі в нього сиділи маленькі окуляри з половинчастими скельцями, і очі за ними дивились холодно та споглядально.

— Дитино, а що це ти робиш? — спитав він. — Це не твоя власність.

Чуваки з дахом на кузові пікапа вже витріщались на нас, не соромлячись. Один штовхнув ліктем іншого і щось йому прошепотів.

— Вона належить моєму другу, — сказав я. — Ми з ним разом її привозили. Ви, може, пам’ятаєте мене. Я був з великою пухлиною на шкірі кінчика носа і…

— Мені насрати, хай ти її навіть на скейтборді привіз, — перебив мене Дарнелл. — Це не твоя власність. Так що забирай свої несмішні жарти й вали звідси, малий. Щезни.

Батько мав рацію — Дарнелл таки був падлюкою. А я був би більш ніж радий щезнути звідти; на думку спадало щонайменше шість тисяч місць, де я б із більшим задоволенням побував того передостаннього дня своїх літніх канікул. Навіть у калькуттській чорній ямі[75] — і там було б ліпше. Хай і ненабагато, та все одно ліпше. Але машина мене турбувала. Багато дрібничок складалися в одну велику сверблячку, яку просто-таки необхідно було розчухати. «Будь його очима», — сказав тато, і це здавалося слушним. От тільки проблема в тому, що я не міг повірити в те, що бачив.

— Мене звати Денніс Ґілдер, — сказав я. — Мій тато колись вів вашу бухгалтерію, адже так?

Він довго свердлив мене поглядом своїх холодних свинячих очиць, які не виражали геть нічого, і зненацька мене охопила впевненість у тому, що він зараз скаже: йому насрати, хто мій батько, мені пора щезнути, хай ці роботяги спокійно ремонтують свої машини, щоб могли годувати сім’ї. І так далі.

Але він усміхнувся — хоча його очей та усмішка не торкнулася зовсім.

— То ти малий Кенні Ґілдера?

— Так, це я.

Він погладив капот машини Арні блідим пухким ручиськом — на пальцях було два персні, і один з них був схожий на справжній діамантовий. Хоча що там може знати такий жовторотий, як я?

— Тоді ти в порядку. Якщо ти синок Кенні, — була така мить, коли мені здавалося, що він от-от запитає якесь посвідчення.