Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

Та як маєш зухвалість (піти до кінця)

Поганяймо аж до самого

Повороту мерця»[168].

Ян та Дін

Той довжелезний жахливий день я розпочав з того, що поїхав у своєму «дастері» додому до Джиммі Сайкса. Думав, з боку матері Джиммі будуть якісь проблеми, але виявилося, що дарма боявся. Вона, можна сказати, була розумово ще відсталіша за свого сина. Запросила мене на бекон і яєчню (я відмовився, бо шлунок скрутило в нервовий вузол) і все квоктала над моїми милицями, поки Джиммі вишукував у своїй кімнаті зв’язку ключів. Я підтримував світську бесіду з місіс Сайкс, дамою завбільшки з гору Етну, а час усе спливав і в мені наростала гнітюча впевненість: Джиммі десь посіяв свої ключі, і все піде коту під хвіст, ще навіть як слід не розпочавшись.

Повернувся він, хитаючи головою.

— Не можу найти. Йой, я їх десь згубив. Ото трясця.

Але місіс Сайкс, приблизно триста фунтів живої ваги, у линялій хатній сукні й з волоссям, накрученим на рожеві бігуді, виявила благословенну практичність:

— Джимчику, а в кишеньках дивився?

Обличчя Джиммі осяяв подив, і він засунув руку в кишеню своїх зелених робочих штанів. А звідти, з присоромленою усмішечкою, витяг зв’язку ключів. На них теліпався брелок, який продають у крамниці подарунків у монровілльському торговельному центрі — велика гумова яєчня з одного яйця. І те яйце вже потьмяніло від бруду.

— Ось ви де, смоктунці малі, — сказав він.

— Юначе, стежте за словами, — дорікнула місіс Сайкс. — Просто покажи Деннісу, який ключ відмикає двері, а свою лайку залиш собі в голові.

Скінчилося все тим, що Джиммі простягнув мені три ключі «Шлейґ»[169], бо вони ніяк не були позначені й він не міг сказати, який ключ до чого підходить. Один з них був від головних гаражних воріт, один відмикав задні гаражні двері, ті, що вели на звалище битих машин, і ще один був від дверей Віллової контори.

— Дякую, — сказав я. — Джиммі, я їх тобі поверну одразу ж, як тільки зможу.

— Чудово, — зрадів Джиммі. — Передавай привіт Арні, коли побачиш.

— Обов’язково.

— Деннісе, точно не хочеш яєчні з беконом? — спитала місіс Сайкс. — Бо я багацько насмажила.

— Дякую, — сказав я, — але мені правда вже пора.

Годинник показував чверть по восьмій; уроки в школі починалися о дев’ятій. Арні зазвичай під’їжджав десь о восьмій сорок п’ять, сказала мені Лі. Часу було обмаль, але достатньо. Я сперся на милиці й звівся на ноги.

— Джиме, допоможи йому, — скомандувала місіс Сайкс. — Не стій стовпом.