Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Так. Здається, можу.

— Я б тебе в це не вплутував, якби була можливість обійтися. Але Лебей запідозрить пастку, тому приманка має бути надійною.

— Я б нізащо не попросила тебе не вплутувати мене, — відказала Лі. Її голос звучав рівно. — Це й моя справа також. Я любила його. Справді любила. А коли вже когось полюбиш… навряд чи зможеш колись забути повністю. А ти, Деннісе, як думаєш?

Я думав про ті роки. Про літні місяці читання, плавання, ігор: «Монополія», «Скребл», китайські шашки. Мурашині ферми. Про всі ті випадки, коли я не давав його знищити всіма можливими способами, якими діти люблять нищити аутсайдерів, тих дивакуватих, хто трохи вибивається з гурту. Бували й випадки, що мене зайобувало рятувати його від смерті, випадки, коли я думав, а чи не стало б моє життя легшим, кращим, якби я просто відпустив Арні, дав йому потонути. Але краще б не стало. Арні був потрібен мені, щоб тягнув мене вгору, і він тягнув. З ним я ставав кращим. У нас із ним всю дорогу був рівноцінний обмін, і як же гірко на душі було тепер, от, блядь, паскудство, дуже гірко.

— Не зможеш, — відповів я і раптом затулив очі долонею. — До кінця ніколи не зможеш забути. Я теж його любив. І може, ще не все втрачено, навіть зараз.

Саме про це могла бути моя молитва: «Господи, дай мені вберегти Арні від смерті ще один-єдиний раз. Тільки цей останній раз».

— Я не його ненавиджу, — тихим голосом сказала Лі. — А того Лебея… Деннісе, ми правда бачили ту істоту вдень? У машині? Нам не привиділося?

— Так, — відповів я. — Я думаю, що бачили.

— Він і та сука Крістіна. Уже скоро?

— Так, скоро. Я так думаю.

— Добре. Я люблю тебе, Деннісе.

— Я тебе теж.

Як виявилося, скінчитись усе мало наступного дня, у п’ятницю дев’ятнадцятого січня.

49 / Арні

Якось я вночі на своєму «стінґреї» катав,

І тут справа «ікс-ка-і» пригальмував,

Униз поїхало вікно лискучого «ягуара»,

І водій закидом на перегони вжарив.

Я кажу: «Згода, чувак, моя тачка у формі,

Біля Сансет і Вайн буде з’їхати в нормі,