Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Звісно. І зви мене Джонні.

— Добре, Джонні. А як щодо автоматичної коробки?

Джонні Помбертон від душі розреготався — настільки від душі, що мені довелося відставити трубку від вуха й спохмурніти. Цей сміх говорив сам за себе.

— На одній з таких крихіток? Та ти смієшся. А що? З механікою ради не дасиш?

— Дам, я на ній вчився.

— Звісно! То нема питань, га?

— Мабуть, ні, — сказав я, думаючи про свою ліву ногу, яка тиснутиме на педаль зчеплення — чи намагатиметься. Вона пекельно розболілася від кількох вимушених вечірніх вправ, і я дуже сподівався, що Арні почекає кілька днів, перш ніж рвонути з міста. Але щось підказувало, що не з моїм щастям. Це має статися завтра, щонайпізніше — у вихідні, і моїй лівій нозі доведеться просто все стоїчно витримати. — Ну, добраніч, містере Помбертон. До зустрічі завтра.

— Звісно. Дякую за дзвінок, малий. Я вже придумав, яку тобі виділити. Вона тобі сподобається, от побачиш. І якщо не почнеш звати мене Джонні, ціна виросте вдвічі.

— Звісно, — і поклав трубку, у якій лунав його регіт.

Вона тобі сподобається. От побачиш.

Знову «вона». Я вже хворобливо відзначав усі випадки такого називання… і мене вже від нього нудило.

А потім я зробив останній підготовчий дзвінок. У довіднику було чотири прізвища Сайкс. Потрібний номер виявився другим у списку; трубку підняв сам Джиммі. Я назвався другом Арні Каннінґема, і голос Джиммі прояснів. Арні йому подобався, бо ніколи не дражнив і не бив, як Бадді Реппертон, коли працював у Вілла. Він спитав, як там Арні, і я, знову брешучи, відповів, що з Арні все в порядку.

— Йой, як добре, — сказав Джиммі. — А то в нього таке халеписько було. Я знав, що з цигарок і феєрверків добра йому не буде.

— Джиммі, я заради Арні й дзвоню. Пам’ятаєш, як заарештували Вілла й замкнули гараж?

— А то, — зітхнув Джиммі. — А тепер бідося старенький Вілл помер, і я без роботи. Мама все каже мені, щоб я в училище йшов учитися, але ж я не потягну. Піду прибиральником робити чи щось таке. Дядечко Фред он у коледжі прибира, то каже, там вакація відкрилась, бо той другий прибиральник, він десь дівся, утік він чи що…

— Арні каже, коли прикрили гараж, він лишився без свого набору гайкових ключів, — перебив я. — Він десь там за старими шинами лежав, ну ти знаєш, на горішніх полицях. Він туди його поклав, щоб не розтягали.

— І досі лежить? — поцікавився Джиммі.

— Та мабуть.

— Ото трясця!

— І не кажи. Ті херовини для болтів сто доларів коштують.