Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Передавай йому привіт, як побачиш.

— Обов’язково. Не напружуйтеся, Бреде.

— І ти, Денні, будь молодцем. Забігай якось, роздушимо пару бляшанок.

— Прийду. Добраніч.

— Добраніч.

Я поклав слухавку й на хвилину-дві роздумував над телефоном, бо робити наступний дзвінок не дуже хотілося. Але це було необхідно; центральний елемент усієї історії, дурна справа. Я взяв трубку і з пам’яті набрав номер Каннінґемів. Якби відповів Арні, я би просто від’єднався, не розмовляючи. Але фортуна була на моєму боці. Трубку зняв Майкл.

— Алло? — Його голос звучав стомлено й трохи змазано.

— Майкле, це Денніс.

— О, привіт! — наче щиро зрадів він.

— Арні вдома?

— Нагорі. Він звідкілясь приїхав і одразу пішов до себе в кімнату. Вигляд у нього був грозовий, але нам тепер не звикати. Покликати його?

— Ні, — сказав я. — Не треба. Насправді я хотів поговорити з вами. Мені потрібна послуга.

— Так, звісно. Кажи, що хочеш. — До мене нарешті дійшло, чому голос у нього звучав невиразно. Майкл був під мухою. — Ти нам дуже допоміг, напоумив його щодо коледжу.

— Майкле, я думаю, він навряд чи до мене прислухався.

— Ну, щось на нього напевно подіяло. Лише цього місяця він подав заяви в три навчальні заклади. Реджина вважає тебе, Деннісе, здатним ходити по воді. І, між нами, хлопчиками, їй дуже соромно, що вона так з тобою обійшлася, коли Арні вперше розповів нам про свою машину. Але ти ж знаєш Реджину. Вона ніколи не вміла казати «вибач».

Про це я знав. Але цікаво, що б вона подумала, якби дізналася, що Арні той універ цікавив не більше, ніж свиню — пайові інвестиційні фонди? Що він, зациклений на Лі, просто йшов її слідами, як гончий пес? Там було збочення на збоченні: Лебей, Лі, Крістіна — якась бридка ménage à trois[167].

— Майкле, послухайте, — сказав я. — Ви не могли б мені подзвонити, якщо Арні раптом чомусь надумає поїхати з міста? Особливо в наступні день-два чи на вихідні. Удень чи вночі. Мені потрібно знати, якщо Арні залишить Лібертівілль. І знати це мені потрібно перед тим, як він поїде. Це дуже важливо.

— Чому?

— Я б не хотів зараз про це говорити. Це складне питання, і воно… ну, ви подумаєте, що я здурів.

На тому боці дроту повисла довжелезна мовчанка, а коли батько Арні знову заговорив, його голос стишився ледь не шепоту.