Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Я захопився, газету читав. Я просто не дуже голодний, мам.

— Ти повинен добре їсти, бо не одужаєш. Хочеш, я приготую тобі вівсянку?

На саму цю думку мені скрутило в шлунку, але я всміхнувся й похитав головою.

— Ні… але я добре пообідаю.

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

— Денні, а взагалі ти нормально почуваєшся? У тебе останнім часом таке втомлене лице, риси загострилися.

— Мам, усе добре. — Я зробив усмішку ширшою, щоб показати, наскільки мені добре, і тут виникла непрохана думка про те, як вона виходить зі свого синього «рілаянта-К» біля монровілльського торговельного центру, а трохи віддалік, на відстані двох рядів од неї, стоїть і чекає червоно-біла машина. Перед внутрішнім зором постала картинка: ось вона обходить Крістіну спереду, з сумочкою на зігнутому лікті, а важіль коробки передач раптом сам посувається до позначки «Рушати»…

— Точно? Тебе ж нога не турбує?

— Ні.

— Ти вітаміни випив?

— Так.

— А шипшину?

Я порснув зі сміху. Мама ненадовго насупилася від роздратування, та потім усміхнулася й сама.

— Деннісе Ґілдер, ти малий нахаба, — сказала вона зі своїм найкращим ірландським акцентом (а він їй вдавався непогано, бо її мама народилася в тих краях), — і тебе вже не перевиховаєш.

Вона повернулася у свою швейну кімнату, і за мить та знову сповнилася нерівномірними вибухами друкарської машинки.

Я підняв газету й подивився на фото зім’ятого авто Джанкінса. «МАШИНА СМЕРТІ» — проголошував підпис унизу.

«А якщо так, — подумав я. — Джанкінса цікавить набагато більше, ніж з’ясувати, хто продавав Віллу Дарнеллу нелегальні феєрверки й сигарети. Джанкінс — детектив поліції штату, а детективи штату працюють більш ніж над однією справою одночасно. Можливо, він намагався розслідувати, хто вбив Канючі Велча. Або, може, він…»

Я пошкутильгав на милицях до швейної кімнати й постукав.

— Так?