Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Деннісе, вибач мені. Але мій брат помер. Він був осоружний, може, навіть дуже лиха людина, але він мертвий, і всі ці нездорові вигадки й фантазії…

— Хто був той волоцюжка? — вичавив із себе я.

Мовчанка.

— То був Чарлі Чаплін?

Я думав, він узагалі не відповість. Та потім, нарешті, невдоволеним тоном проказав:

— Цей на другому місці. Брат мав на увазі Гітлера. Між волоцюжкою Чапліна й Гітлером була віддалена подібність. Чаплін зняв фільм під назвою «Великий диктатор». Скоріше за все, ти його не дивився. Хай там як, у воєнні роки то було поширене його прізвисько. Ти тоді був ще малий, не пам’ятаєш. Але це нічого не означає.

Настала моя черга зберігати мовчання.

— Це нічого не означає! — закричав він. — Нічого! Це химери й здогади, а більш нічого! Ти не можеш цього не бачити!

— Тут, у західній Пенсильванії, уже семеро людей загинуло, — сказав я. — Це не просто химери. У мене на гіпсі залишилися підписи. Це теж не химери. Я зберіг їх, містере Лебей. Давайте я вам їх надішлю. Подивитесь на них і скажете, чи на одному з них не почерк вашого брата.

— Це може бути підробка, свідома чи несвідома.

— Якщо ви так вважаєте, найміть графолога. Я заплачу.

— Сам можеш найняти.

— Містере Лебей, — сказав я, — мене вже ні в чому переконувати не треба.

— Але чого ти хочеш від мене? Щоб я розділив з тобою твої фантазії? Не дочекаєшся. Мій брат помер. Його машина — це лише машина.

Він брехав. І я це відчував. Навіть по телефону.

— Я хочу, щоб ви пояснили мені дещо з того, що я чув від вас того вечора, коли ми розмовляли.

— І що ж це? — недовірливо спитав він.

Я облизав губи.

— Ви казали, що він був одержимий і злющий, але не чудовисько. Принаймні, сказали ви, на вашу думку, він не був чудовиськом. А потім ви повністю змінили тему… але що більше я про це думаю, то більше здається, що насправді ви не змінювали теми. Далі ви сказали, що ні дружина, ні донька ніколи не були для нього важливі.

— Деннісе, правда, я…