Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Мам, вибач, що турбую.

— Деннісе, не будь дурником.

— Ти сьогодні часом не поїдеш у центр?

— Може, і поїду. А що?

— Мені б у бібліотеку потрапити.

Уже о третій години того суботнього дня знову засніжило. У мене трохи розболілася голова від вдивляння в пристрій для мікрофільмів, але шукане я знайшов. Мій здогад був влучним — і не те, щоб великим інтуїтивним прозрінням.

Той наїзд, в результаті якого загинув Канючі Велч, розслідував Джанкінс… а також він був головним слідчим у справі загибелі Реппертона, Трелоні й Боббі Стентона. Тупим би він був копом, якби не прочитав між рядків усього, що сталося, імені Арні.

Я відхилився назад у кріслі, вимкнув пристрій і заплющив очі. Спробував на мить уявити себе Джанкінсом. Він підозрює Арні в причетності до всіх убивств. Не в скоєнні, а в причетності певним чином. Чи підозрює він Крістіну? Може, і так. У детективних телесеріалах завжди круто ідентифікують зброю, машинки, на яких друкують вимоги викупу, і авто, за допомогою яких скоюють наїзди. Може, за шматочками фарби й подряпинами…

А потім відбувається облава у Дарнелла. Для Джанкінса в цьому нема нічого доброго. Гараж буде зачинено, а все, що в ньому, конфіскують. Може, Джанкінс підозрює…

Що?

Я напружив уяву. Я коп. Я вірю у відповіді, що спираються на закон, здоровий глузд, звичну рутину. То що я запідозрю? І за мить відповідь прийшла.

Звісно, співучасника. Я запідозрю існування співучасника. Мусить бути співучасник. Психічно здорова людина не запідозрила б, що машина все це робить сама. Тож?..

Тож після того, як гараж зачиняють, Джанкінс привозить найкращих експертів і лаборантів, яких тільки може витягти. Вони прочісують усю Крістіну від краю до краю, шукаючи речових доказів. Міркуючи так, як мислив би Джанкінс (принаймні намагаючись), я подумав, що докази повинні були знайтися. Збити людину — це вам не пір’яну подушку збити. І врізатися в шлагбаум в Сквонтик-Гіллз — теж не подушку збити.

То що ж вони знайшли, ці експерти зі смерті внаслідок ДТП?

А нічого.

Вони не знаходять ні вм’ятин, ні точкового перефарбування, ні плям фарби. Нема пластівців коричневої фарби з поламаного шлагбаума в Сквонтик-Гіллз. Якщо коротко, то Джанкінс не знаходить ані найменших доказів того, що Крістіну використали, щоб скоїти той чи той злочин. А тепер перескочимо до вбивства Дарнелла. Чи прибіг Джанкінс притьмом наступного дня, щоб оглянути Крістіну? Я б на його місці прибіг. Стіна будинку — теж не подушка з пір’ям, а машина, яка щойно пробила одну з них, повинна була зазнати серйозних ушкоджень, поломок, яких просто не усунути за одну ніч. І що ж він бачить, коли приходить у гараж?

Лише Крістіну, без жодної подряпини на крилі.

Слідом за цим напрошувався ще один дедуктивний висновок — і він пояснював, чому Джанкінс не виставив стеження за машиною. Цього я зрозуміти не міг, бо детектив повинен був підозрювати, що Крістіна якось причетна. Але зрештою логіка його переконала. І доконала, імовірно, також. Джанкінс не виставив за нею стеження тому, що Крістінине алібі, хай і неявне, було достоту таким самим залізним, як і в її власника. Якщо він обстежив Крістіну одразу ж після вбивства Вілла Дарнелла, то міг дійти висновку, що машина не замішана, і байдуже, якими переконливими були докази протилежного.

Жодної подряпини на ній. Просто річ була в тому, що Джанкінс мав не всі факти на руках. Я згадав одометр, який крутився назад, і те, як Арні сказав: «Та то просто глюк». Згадав клубок тріщин на вітровому склі, які неначе зменшувалися в розмірах і їх втягувало всередину — мовби вони теж скручувалися назад. Подумав про довільну заміну частин, абсолютно нелогічну й нерозумну. І зрештою мені згадалася кошмарна поїздка додому недільної ночі — старі машини, що здавалися новими, купчилися біля тротуарів перед будинками, де гуляли вечірки; театр «Стренд», знову цілий, що неначе застиг у своїй непорушності з жовтої цегли, район недобудов, які було здано в експлуатацію й заселено жителями передмістя Лібертівілля двадцять років тому.

Просто глюк.