Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— А може, тебе підштовхнути?

— Ха-ха, дуже смішно.

Зійшовши вниз, я майже пострибав до великого крісла, яке тато тримає в кутку біля нашого старого чорно-білого телевізора «Моторола», і сів. Плюх.

— Як ти почуваєшся? — спитав він.

— Дуже навіть непогано.

Він набрав повен совок стружки, викинув у смітник, чхнув і позамітав ще трохи.

— Не болить?

— Ні. Ну… трохи.

— Ти обережніше зі сходами. Якби твоя мати бачила, що ти оце щойно зробив…

Я розплився в усмішці.

— Розкричалася б, так.

— А де твоя мати?

— Вони з Еллі пішли до Реннеке. Діні Реннеке на Різдво подарували повне зібрання альбомів Шона Кессіді. Еллі позеленіла.

— Я думав, Шон уже в минулому, — сказав тато.

— По-моєму, вона боїться того, що мода повертається.

Тато розсміявся. Потім ненадовго запала товариська мовчанка: я сидів, він замітав. Я знав, що він дозріє до розмови, і ця мить настала.

— Лі, — мовив тато, — зустрічалася з Арні, адже так?

— Так, — підтвердив я.

Він кинув на мене швидкий погляд і знову опустив очі, зосереджуючись на своїй праці. Я думав, він запитає мене, чи, на мою думку, я чиню мудро, або, може, зауважить, що відбити в іншого хлопця дівчину — не найкращий спосіб підтримувати з цим хлопцем дружбу й злагоду. Але тато нічого такого не сказав.

— Ми вже давно Арні не бачили. Думаєш, йому самому соромно за те, у що він вляпався?