Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Арні, Арні Каннінґем, — роздратовано пояснив Вілл. — Ти багатьох Арні знаєш? Машини його нема.

Джиммі позирнув на двадцятий бокс і насупився.

— А. Ага.

Вілл усміхнувся.

— Розумника виперли з розумацького шахового турніру, ге?

— О, правда? — запитав Джиммі. — Ой-ой, це погано, ге?

Віллу так і хотілося схопити його й добряче струсонути, запотиличника відважити. Але він стримався. Він не буде сердитися; через це стане важче дихати, і зрештою доведеться накачувати легені огидною бридотою з аспіратора.

— То що він сказав, Джиммі? Що сказав, коли ти його бачив? — Але раптом Вілла охопила впевненість у тому, що Джиммі не бачив Арні.

Нарешті до Джиммі дійшло, куди хилить Вілл.

— А, я його не бачив. Бачив тільки, як Крістіна виїжджала. Яка ж вона лялечка, скажіть? Він так її поремонтував, це якась магія.

— Так, — сказав Вілл. — Магія. — Слівце, що вже спадало йому на думку у зв’язку з Крістіною. Зненацька він вирішив, що не кликатиме Джиммі на каву з бренді. І, не зводячи погляду з двадцятого боксу, сказав: — Джиммі, можеш іти додому.

— Ой, лишенько, містере Дарнелл, а ви ж казали, що я сьогодні можу шість годин відробити. А це після десятої буде.

— Я відмічу тебе після десятої.

Каламутні очі Джиммі аж проясніли від цієї несподіваної, майже нечуваної щедроти.

— Правда?

— Так, так, правда. Біжи собі, Джиммі, згода?

— Так, — кивнув Джиммі, подумавши, що вперше за п’ять чи шість років, відколи він працює у Вілла (йому важко було згадувати, скільки саме років минуло, хоча його мати все записувала; так само, як вона зберігала всі його папери для податкової), у старого буркотуна виник різдвяний настрій. Як у тому кіно про трьох духів. І, прикликаючи свого власного духа Різдва, Джиммі закричав: — Це дуже велике добро, любий друже!

Вілл скривився й шумно зайшов у свій кабінет. Увімкнув кавоварку й усівся за стіл, споглядаючи, як Джиммі прибирає мітлу, вимикає більшість ламп денного світла й натягає своє важке пальто.

Відкинувшись на спинку крісла, Вілл замислився.

Саме його мозок, зрештою, не давав йому загнутися всі ці роки, завдяки йому він був живим і завжди на крок попереду; із зовнішністю йому не пощастило, усе життя він був товстуном, і здоров’я завжди було жахливим. Слідом за скарлатиною, на яку він перехворів однієї весни, була легка форма поліомієліту; після цього права рука стала діяти лише на сімдесят відсотків. У юності його спіткав цілий букет фурункулів. Коли Віллові було сорок три, лікар знайшов у нього під пахвою велике пружне новоутворення. Воно виявилося доброякісним, але операція з видалення прикувала його до ліжка майже на ціле літо, і внаслідок цього з’явилися пролежні. Ще через рік він ледве не помер від двосторонньої пневмонії. Тепер от початкова стадія діабету й емфізема. Але його мозок завжди був здоровим живчиком, і саме завдяки мозку він тримався на крок попереду від усіх.