Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

Шум розвіявся. «Зе Марвелеттс» співали «Прошу, містере листоношо».

А потім чийсь голос сказав йому на вухо:

— Арнольд Каннінґем?

Він аж підскочив і рвучко вимкнув радіо. Обернувся. У вікно Крістіни схилився елегантно вдягнений коротун. Очі в нього були темно-карі, а щоки — розчервонілі (від холоднечі, яка панувала надворі, здогадався Арні).

— Так?

— Рудольф Джанкінс, поліція штату, відділ детективів. — Джанкінс просунув руку у відчинене вікно.

Якусь секунду Арні просто на неї дивився. Отже, батько був правий.

Він усміхнувся найчарівливішою зі своїх усмішок, узяв руку, міцно її потиснув і сказав:

— Поліцаю, не стріляйте, я викидаю свої стволи.

Джанкінс теж відповів усмішкою, однак Арні помітив, що вона заледве торкнулася його очей, які чіпким і ретельним поглядом оглядали машину, і Арні це не сподобалось. Зовсім.

— Ууу! Я в місцевому відділку чув, що ті хлопці, які віддубасили вашу залізяку на колесах, розфарбували її так, як треба. Але щось не схоже на те.

Знизавши плечима, Арні вийшов з машини. П’ятничні вечори в гаражі були небагатолюдними; сам Вілл приходив нечасто, і того вечора його не було. Навпроти, у десятому боксі, хлопець на прізвище Ґеббс ставив на свій старий «веліент» новий глушник, а на дальньому боці гаража періодично буркав пневмогайковерт, яким хтось ставив собі зимові шини. А поза тим, Арні та Джанкінс мали гараж у повному своєму розпорядженні.

— Усе мало вигляд куди гірший, ніж було насправді, — відповів Арні. А сам подумав, що цей усміхнений елегантний коротун, мабуть, надзвичайно розумний. І, неначе то було природним продовженням цієї думки, він недбало сперся рукою на дах Крістіни й одразу ж відчув полегкість. Він упорається з цим чоловіком, хай він там розумний чи ні. Зрештою, про що йому хвилюватися? — Конструкція не була пошкоджена.

— Невже? А як я зрозумів, вони попробивали в корпусі дірки, якимось гострим інструментом, — Джанкіс уважно придивився до Крістіниного боку. — Хай мені грець, якщо я бачу залатані місця. Ви, Арні, напевно, геній авторемонту. У мене дружина так водить, що треба з вами домовитися про послуги. — Він чарівливо всміхнувся, але очі безперестану сканували корпус машини. На мить погляд спинявся на обличчі Арні, а потім знову повертав до машини. Арні це подобалося все менше й менше.

— Я майстер, але не Господь Бог, — сказав Арні. — Якщо придивитися, то відремонтовані місця буде видно. — Він показав на дрібну нерівність на задній частині Крістіни. — І ось. — Він тицьнув пальцем у ще одну нерівність. — Мені пощастило, бо знайшов у Раґґлзі оригінальні запчастини для «плімута» і поміняв з цього боку всі задні двері. Бачите, фарба не зовсім така сама? — Кісточками пальців він постукав по дверцятах.

— Нє-а, — сказав Джанкінс. — Може, під мікроскопом я б і роздивився, Арні, але, по-моєму, фарба абсолютно однакова.

Він також постукав кісточками по дверцятах. Арні нахмурився.

— Достобіса файну роботу ви зробили, — Джанкінс повільно рушив у обхід до переду машини. — Достобіса файну, Арні. Вас можна привітати.

— Дякую, — він дивився, як Джанкінс під маскою щиро захопленого своїми чіпкими карими очима обдивляється машину на предмет підозрілих вм’ятин, здертої фарби й, може, слідів крові чи жмутка потьмянілого волосся. Шукаючи слідів Канючі Велча. Зненацька в Арні зродилася впевненість, що саме це той гівняр і виробляє. — Детективе Джанкінс, чим я можу вам допомогти?

Джанкінс розсміявся.