Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Ви прокляті гівнярі! — верещав Арні. — Я вас дістану! Я вас дістану, хай це буде останнє, що я зроблю в житті! Хай це, блядь, буде останнє, що я зроблю!

Лі знову виблювала й на одну страшну мить зловила себе на тому, що гірко шкодує про те, що взагалі познайомилася з Арні Каннінґемом.

27 / Арні та Реджина

Чи маєш охоту проїхатись

У моєму «б’юїку» 59-го?

Я питаю, чи маєш охоту проїхатись

У моєму «б’юїку» 59-го?

У нього два карбюратори

І збоку турбонагнітач[105].

The Medallions

Тієї ночі він зайшов у будинок о чверть на дванадцяту. Одяг, у який він вбрався з прицілом на поїздку в Піттсбург і шопінг, був увесь в плямах мастила й іржі. Його руки були забруднені ще сильніше, а на тильному боці лівої долоні зміївся спіралеподібний неглибокий поріз, схожий на тавро. На обличчі застиг виснажений і приголомшений вираз, а під очима залягли темні кола.

Його мати сиділа за столом, розклавши перед собою «солітер». Вона чекала, коли він прийде додому, і до глибини душі боялася цього водночас. Їй уже телефонувала Лі, розповіла, що сталося. Дівчина, що справила на Реджину враження доволі приємної (хай навіть і не достатньо хорошої для її сина), говорила так, наче плакала.

Стривожившись, Реджина поклала трубку одразу, як тільки змогла, і набрала номер гаража Дарнелла. Лі сказала, що Арні викликав звідти евакуатор і поїхав разом з водієм. А її, всупереч протестам, посадив у таксі. У трубці пролунало два гудки, а потім сипливий і рипучий голос сказав: «Угу. Дарнелл».

Вона поклала слухавку, зрозумівши, що буде помилкою розмовляти з ним так — а вони з Майклом, схоже, уже вдосталь помилок наробили стосовно Арні та його машини. Вона зачекає на його повернення додому. Скаже те, що має сказати, дивлячись йому в очі.

І вона це сказала.

— Арні, мені дуже шкода.

Краще було б, якби Майкл теж був удома. Але він поїхав у Канзас-Сіті, на симпозіум, присвячений торгівлі й початкам вільного підприємництва в Середні віки. До неділі він не повернеться, якщо ця новина не змусить його повернутися. А на думку Реджини, це було ймовірно. Вона усвідомила (не без домішки каяття), що тільки зараз у неї розкриваються очі на всю серйозність цієї ситуації.

— Шкода, — луною повторив Арні рівним безбарвним тоном.

— Так, я… тобто ми… — продовжувати далі вона не змогла. Було щось нестерпно жахливе в його здерев’янілому обличчі. Очі здавалися порожніми. Вона змогла тільки подивитися на нього і похитати головою; очі налилися слізьми, їх огидний присмак відчувався вже в носі й горлі. Вона терпіти не могла плакати. Вольова, одна з двох дівчат у католицькій сім’ї, що складалася з її батька, синього комірця, будівельника, її полинялої матері й сімох братів; ладна землю носом рити, аби вступити до коледжу (всупереч батьковому уявленню про те, що дівчата там навчаються тільки тому, як перестати бути незайманими й покинути ходити до церкви), вона пролила чимало гірких сліз. Навіть її рідні вважали, що вона буває занадто жорсткою, але тільки тому, що вони не розуміли — коли пройдеш крізь пекло, то виходиш звідти запеченою вогнем. І якщо тобі довелося згоряти, щоб домогтися свого, ти потім завжди хотітимеш, щоб усе було тільки по-твоєму.

— Знаєш що? — спитав Арні.