Лоліта

зiрку екрану). Якщо попросити нормальну людину вiдзначити якнайгарнiсiньку

на груповому знiмку школярок або герль-скаутiв, вона не завжди вцiлить у

нiмфетку. Треба бути художником та навiженим, забавищем нескiнченних

скорбот, iз булькою гарячої отрути в коренi тiла та полум'ям над-жадання,

вiчно палаючим у чуйному хребтi (о, як доводиться нам щулитись i

берегтися!), аби впiзнати одразу, за невимовними прикметами - за ледь

котячим обрисом вилиць, за тонкими й шовковистими членами, та iншими

ознаками, перелiчити якi менi заказано вiдчаєм, стидом, сльозами нiжностi -

маленького смертоносного демона у тлумi звичайних дiтей; вона ж бо,

нiмфетка, стоїть серед них невпiзнана, що й сама не вiдчуває своєї казкової

влади.

Та ще: через примат часу в цiй бiсiвськiй справi, науковець має бути

готовим взяти до уваги, що потрiбна рiзниця в декiлька рокiв (я би сказав,

не менш десяти, але за звичай у тридцять або сорок - й до дев'ятдесяти в

небагатьох вiдомих випадках) мiж дiвчинкою й мужчиною для того, щоб той мiг

зазнати чарiв нiмфетки. Тут є питання налаштування кришталика, питання

деякої вiдстанi, яку внутрiшнє око з приємним хвилюванням надолужує, й

питання певного контрасту, що його розум спостигає з корчем порочної

насолоди. "Коли я був дитинчам, вона дитинчам була" (усе Едгаровий перегар),

моя Аннабелла не була для мене нiмфеткою: я був їй рiвним; заднiм числом я